Україна – Латвія – 2:4 (1:0; 0:2; 1:2)
6 лютого 2009 року, 19:00. «Арена Рига», 8250 глядачів.
Судді: О. Хансен (Норвегія), М. Віннерборг (Швеція), А. Орелма (Фінляндія), П. Сабельстром (Швеція).
Україна: Карпенко (крім 58:00 – 58:48, 59:04 – 59:45). Побєдоносцев – Толкунов, Люткевич – Срюбко, Наваренко – Климентьєв, Благой – Гунько. Матерухін – Шафаренко – Міхнов, Сальников – Гінденко – Цируль, Касянчук – Варламов – Тимченко, Матвійчук – Шахрайчук – Литвиненко.
Латвія: Наумовс. К. Редліхс – Пуяцс, Рекіс – Сорокінс, Сотнієкс – Галвіньш, Єрофеєвс – Андерсонс. Карсумс – Спруктс – Анкіпарнс, Дарзіньш – Васильєвс – М. Редліхс, Ніживійс – Ципрусс – Ципуліс, Штальс – Дзеріньш – Широковс.
Голи: 1:0. Срюбко (Цируль, 18:57 – більш.), 1:1. Карсумс (М. Редліхс, Сорокінс, 24:40 – більш.), 1:2. М. Редліхс (33:38), 1:3. Ніживійс (Ципрусс, 47:35), 2:3. Климентьєв (Гніденко, Наваренко, 58:48), 2:4. Спруктс (59:45 – п.в.).
Штраф: 48 – 30.
Кидки: 25 (8; 9; 8) – 18 (7; 5; 6).

Саммари, Составы, Онлайн

Все голы матча в галерее ОИ 2010 отбор Видео.

Котировка Гнезда 2.7:2.6

Про значення матчу Україна – Латвія як для одних так і інших говорити зайве. Для господарів льоду невихід на Олімпіаду з домашньої групи – катастрофа, для нашої команди потрапляння до Ванкуверу – потужний імпульс для піднесення хокею у державі. Якщо вірити словам Олександра Сеуканда про фінальний статус кожного матчу на таких турнірах, то цей матч для обох команд був фіналом фіналів.

Хай які б широкі перспективи не малювали перед нашою збірною до початку кваліфікаційного турніру, а підсвідомо всі розуміли, що виконати поставлене завдання буде не просто складно, а надзвичайно складно. Більшість скептиків пророкували українцям провал ще у першому поєдинку. Та навіть після вчорашнього двобою з Італією ті ж самі скептики вбачали у заслуженій перемозі українців скоріш випадковість, аніж закономірність. Нашим хокеїстам довелось боротись не лише з собою та сильним суперником, а й ореолом недовіри та непевності, що вітав навколо команди. Для того аби перемогти латвійців нашій команді мало просто вийти на лід та зіграти краще. Українська збірна мала зламати стереотип невдахи українсько-латвійських протистоянь.

Пролити світло на перспективи нашої збірної могла розминка перед грою. Чи тремтітимуть коліна у наших гравців після виходу на лід? Чи не згасне надія у очах наших хлопців після першого ж залпу овацій восьми тисяч латвійських вболівальників на підтримку своїх улюбленців? Але побачене вразило до глибини серця. Команду у синьо-жовтих светрах з таким настроєм на боротьбу за сприятливий результат автор цих рядків не бачив дуже давно. У кожному кроці наших гравців відчувалась впевненість, рішучість та сміливість. Стало зрозуміло, що чергового побиття латвійською збірною нашої команди не буде.

Несамовита підтримка вболівальників окрилила латвійських хокеїстів, які зі стартовим свистком полетіли на штурм воріт Ігоря Карпенка. Дай тріщину наша оборона у стартові хвилини – бути розгрому. Але на щастя Ігор Карпенко діяв упевнено, а захисники не дозволяли супернику аж надто часто турбувати нашого голкіпера. Перший шанс відкрити рахунок латвійці мали вже на 4-й хвилині зустрічі. Обрізка когось із захисників нашої команди призвела до виходу 2 в 1. Спруктс у стилі а-ля Тимченко у вчорашньому матчі віддав вивірену передачу на Карсумса, проте кидок останнього неймовірним чином парирував Карпенко. Ще за дві хвилини українська збірна отримала ще одну неприємність: капітан команди Юрій Гунько, у відчайдушному стрибку рятуючи свої ворота, зазнав травми коліна і змушений був закінчити гру.

Як це не дивно, втрата одного із лідерів надихнула нашу команду на більш активну гру. Важливу роль зіграв класний силовий прийом у виконанні Романа Сальникова. Нападаючий столичного «Сокола» не лише потужно приклався до суперника, а й змусив того з розпачу порушити правила. Після цього ініціатива перейшла до рук нашої команди. Шанси відкрити рахунок мали Костянтин Касянчук (двічі) та Олег Тимченко, але в усіх випадках бездоганно діяв Сергій Наумовс. В свою чергу не збирались відсиджуватись біля власних воріт і господарі льоду. Так Каспарс Дарзіньш «накрутив» кількох українських захисників і ледь не переграв Карпенка, а потім лише фатальне невезіння завадило Мартінсу Карсумсу переправити шайбу у верхній кут воріт. Та це були поодинокі спалахи активності. Здебільшого через велику кількість порушень латвійська команда перебувала у меншості і не спішила думати про власні атаки. До речі саме одне з вилучень спричинило гол у ворота Наумовса. Безглузде вилучення Арвідса Рекіса коштувало Латвії пропущеної шайби. Андрій Срюбко отримав шайбу на синій лінії, довго вицілював і врешті-решт відправив каучуковий диск у сітку воріт.

Але свято на нашій вулиці тривало недовго. Ще до перерви на лаву для оштрафованих відправився Сергій Варламов, а вже на початку другої 20-хвилинки компанію 12-му номеру склав Олег Шафаренко. Майже хвилину наша команда грала втрьох, чим ледь не скористались латвійці. Гол у наші ворота назрівав і був втілений у життя всюдисущим Карсумсом. Надалі господарі втратили кілька нагод вийти вперед. Але вічно щастя не могло бути на нашій стороні. У безневинній ситуації Дмитро Толкунов подарував шайбу Мікелісу Редліхсу, який холоднокровно переграв Карпенка.

На цьому, власне, гра і скінчилась. Українці ще довго приходили до тями, а латвійці відчайдушно намагалися збільшити свою перевагу. Зрештою у середині заключної 20-хвилинки Александрс Ніживійс виявився найрозторопнішим біля воріт нашої команди і довів рахунок до 1:3. Цей гол зламав нашу команду. Українці почали помилятись у простих ситуаціях, невиправдано порушувати правила… Так один з лідерів команди Костянтин Касянчук на рівному місці заробив дисциплінарний штраф, а вже перебуваючи на лаві для оштрафованих, ударом ключкою по склу перетворив його на вилучення до кінця матчу. Пам’ятаєте схожий епізод у матчі з Угорщиною в Саппоро? А ще кажуть, що історія не повторюється.

Як і на японській землі нам судилося програти з рахунком 2:4. Спочатку Сергій Климентьєв шаленим кидком подарував всій Україні надію на позитивний результат, а за 15 секунд до фінальної сирени Яніс Спруктс позбавив нашу команду навіть теоретичних шансів на потрапляння до числа учасників ХХІ зимової Олімпіади.

Спортивна мудрість запевняє, що історія пам’ятає лише переможців. Результат та перипетії боротьби на спортивному майданчику з часом забуваються, залишаючи після себе лише суху констатацію, банальний факт про перемогу тієї чи іншої команди. «Достойних поразок не буває, — стверджував після матчу віце-президент Федерації хокею України В’ячеслав Завальнюк. – У підсумку команди діляться на переможців та всіх інших. Тож не варто зациклюватись на цій невдачі. Потрібно дивитись вперед. А попереду у нас боротьба за повернення до світової хокейної еліти. Ось про що потрібно зараз думати».

P.S. Від імені усіх прихильників хокею України хочеться подякувати нашій команді за чудову гру та за надію, яка до останніх секунд матчу жила у серцях українських вболівальників.

Олександр Сеуканд (головний тренер національної збірної команди України): «Вирушаючи на будь-який турнір, друзі та вболівальники бажаються успіху та вдачі. Сьогодні у нас вдачі як раз і не було. Я подякував гравцям за самовіддачу. Гадаю, що другий гол сміливо можна назвати переломним – це був подарунок супернику».

Сергій Климентьєв (асистент капітана національної збірної команди України): «Так вже склалося, що ми граємо одним складом на протязі десяти років. Заміни ветеранам у нас немає, а якщо з’являються талановиті гравці, то відразу від’їжджають до Росії. У нас 45 мільйонів населення і всього один професійний клуб, і той проводить свої матчі у магазині. Останні два роки намітилась тенденція до зміни ситуації на краще, але коли український хокей отримає плоди від цієї роботи невідомо».

Олег Знарокс (головний тренер національної збірної команди Латвії): «Ми з командою України давно знаємо одна одну. Тож здивувати чимось було важко. Ми намагалися грати у свою гру і врешті-решт досягли успіху».

Отчет ФХУ.