хоккей, hockey, сокол киев, sokol kiev kiew, кхл, нхл, чемпионат мира, hockey fights, мир хоккея, equipment, украинский хоккей, по хоккею беларуси россии, чемпионат мира по хоккею, детский хоккей, чемпионат россии высшая лига

Хоккейные публикацииНациональная сборнаяАнатолій Богданов: "Коли мені ще в 1986 році сказали, що збірна України під моїм керівництвом виступатиме на Олімпіаді, я, звісно, не повірив"

11-11-2001 21:53 Головний тренер Національної збірної України знову в Києві

Якихось два десятки років тому він був не менш популярним серед киян, ніж Лобановський. "Воно й не дивно, - замріяно згадує ті часи Анатолій Богданов, тодішній головний тренер столичного "Сокола". - Тоді хокей практично наблизився за популярністю до футболу: він збирав аншлаги у Палаці спорту, його підтримували перші люди республіки, у нас грали зірки всесоюзного масштабу".
Десять років тому популярність Богданова зникла разом із ним - відомого фахівця запросили працювати до Фінляндії. Хокейний безлад в Україні на початку 90-х допоміг ще швидше підзабути Анатолія Васильовича, аж раптом п'ять років тому він знову нагадав про себе. Нагадав гучно: очоливши національну збірну України, з першої ж спроби виграв чемпіонат світу в групі В, тричі поспіль керував хлопцями на світових першостях в елітному дивізіоні А, на останній із них привів Україну до десятки кращих команд світу, а в лютому наступного року гратиме на Олімпійських іграх у Солт-Лейк-Сіті. Зараз Анатолій Богданов проводить у Києві збір "російсько-східноєвропейських" кандидатів до олімпійської збірної. У перервах між тренуваннями він люб'язно погодився поспілкуватися з кореспондентом "УМ".

"Аби виховати нового Яррі Куррі, доводиться вантажити вугілля"

- Невдовзі у вас своєрідний ювілей - десять років співпраці з фінськими командами. Якими здобутками хвалитиметеся?

- За цей час я змінив кілька команд - "Ільвес", "Кууопіо", "Кальпа", але в нинішньому клубі працюю вже п'ять років і найближче майбутнє пов'язую з ним. Базується він у місті Турку, називається "Турківські товариші", або просто "ТуТо". Свого часу його заснували робітничі партії Турку, місцеві підприємства та організації - звідси й досить незвична назва. Минулий сезон у першій за значимістю лізі Федерації хокею Фінляндії (це не відомий у Європі національний чемпіонат, де я розпочинав свою кар'єру і де виступаютьТПС, "Йокеріт" тощо, а зовсім інша ліга) видався для нас напрочуд успішним. Ми виграли регулярну першість, дійшли до фіналу "плей-оф" і лише там, на жаль, поступилися. Серія тривала п'ять матчів, три з них закінчилися лише в овертаймах, два з яких виграли ми. Однак поразка в останньому, домашньому, поєдинку принесла нам "срібло", яке, утім, дуже потішило клубне керівництво. У нинішньому чемпіонаті поки що йдемо в середині турнірної таблиці, завдання - потрапити до "плей-оф", куди виходять вісім з 12 клубів.
Зараз основу нашого клубу складають 20-річні хокеїсти, хлопці вони талановиті. Наступного міжсезоння ми знову кадрове ослабнемо - дехто з моїх нинішніх підопічних цілком може потрапити й до НХЛ. Приміром, цього року в Національній хокейній лізі вже дебютував молодий фін Тімо Пярсінен, якого я свого часу взяв з юніорської команди до дорослої. Навесні він виступав на чемпіонаті світу в Німеччині, після чого був зафрахтований "Анахаймом", у виставкових матчах грав в одній трійці з Полом Карія.

- Фіни заполонили собою чи не всі провідні чемпіонати Європи й Америки. Невже в цій країні так багато хокейних талантів?

- Не набагато більше, ніж в Україні, і набагато менше, ніж у Росії. Просто ставляться до них уважніше, пестять - якщо в дитини є хоч крихта таланту, Її обов'язково доведуть бодай до середнього рівня (тоді яку Росії талантів маса, і там керуються природним відбором - конкуренцію витримують найсильніші, інші "гинуть").
У фінських командах майстрів майже немає гравців, молодших 20 років - до цього віку вони тренуються й грають за батьківські гроші. Починаючи з дитячих шкіл і закінчуючи молодіжними командами, всі витрати на екіпіровку, оренду льоду, переїзди тощо беруть на себе батьки. А це чималі гроші - я знаю, бо мій син також займається в одній із секцій Тампере. Приміром, щомісяця треба сплачувати близько 170 доларів за навчання, окрім цього, витрати на форму, ключки, ковзани. Останні, приміром, коштують доларів п'ятсот. Не всі батьки в змозі це робити, і я на власні очі бачив, як через це дуже обдаровані діти залишали хокей.

- А якже держава, яка так раділа світовому чемпіонству збірної Суомі три роки тому?

- У цьому й криється парадокс фінського прогресу: морально його підтримують усі, а ось матеріальне становище далеко не найкраще - держава не виділяє практично жодної копійки, тому зарплати тренерів і гравців далеко не вражаючі. Це, звичайно, гальмує розвиток хокею: чи не єдиним стимулом для дітей є перспектива опинитися у НХЛ та нижчих заокеанських лігах, де гроші набагато більші, ніж у найбагатших фінських клубах. Це настільки захоплює скандинавів, що вони здатні на все, аби вивчити дитину хокейним премудростям: приміром, частенько влаштовують своєрідні "суботники" - батьки розвантажують вугілля, працюють на будівництві чи чергують у ролі "дружинників" на якихось заходах. Водночас вони - на громадських засадах тренують своїх дітей, є для них адміністраторами.

Чому Фінляндія?

- Анатолію Васильовичу, якось ви сказали, що залишити "Сокіл" і податися за кордон вас змусив фінансовий та ігровий хаос в Україніка початку 90-х років...

- Можу повторити це й сьогодні. Якщо пам'ятаєте, свого часу Київ мав кілька міст-побратимів, зокрема Братиславу й Тампере. Тамтешні команди регулярно приїздили до нас на товариські матчі, ми їздили з візитами-відпов'дями, у нас були чудові стосунки з їхніми тренерами. Саме тамперський "Ільвес" запропонував мені попрацювати у Фінляндії, однак я довго не погоджувався. Тоді якраз почалася перебудова, вірилося в краще, навіть дихалося вільніше. На жаль, очікуваною свободою ми захлинулися, принаймні хокей кинули напризволяще, все почало руйнуватися. Спочатку, як і інші, я теж ходив кабінетами, канючив гроші з вірою у світле майбутнє. Потім набридло, і я погодився попрацювати з "Ільвесом", хоча не збирався там затримуватися - після двох сезонів планував повернутися додому. Сподівався, що ситуація тут налагодиться, та й сину виповнилося вісім років, хотілося віддати до нашої школи. Однак тут усе остаточно розвалилося, "Сокіл" гинув, не було грошей навіть на платню хокеїстам. Тож я й залишився у Фінляндії...

- "Фіни п'ють навіть більше за росіян", - сказав мені якось ОлегСиньков, який пограв зі скандинавами в Англії. Це правда?

- Якщо наші профі примудрялися порушувати режим, що вже казати про фінських аматорів. Так, фіни не проти "закласти за комір", причому вони й самі визнають наявність такої проблеми. Доводиться миритися з цим, намагаюся розтлумачити, що цього робити не варто. Хоча, звісно, й у них є справжні професіонали, які навіть без тренерського нагляду не дозволяють собі нічого зайвого.

- Доречі, про наших "профі", Сьогодні ветерани в один голос бідкаються, мовляв, половину життя провели на базах, світу білого не бачили. Але ж і тренери, хоч і не постійно, але також жили на зборах. Довго звикали до збіль o шення вільного часу в Фінляндії?

- До приємного звикаєш швидко. Звичайно, нарешті більше уваги став приділяти родині, разом знайомилися з новою країною, коли ж опанували мову - відвідували виставки, концерти, театри, хоча театр у них слабенький.
А щодо зборів, то нашим гравцям не варто дуже ображатися, бо саме через них ми вдалися до розборок у Федерації хокею СРСР. Уже тоді я вважав практику тривалих передматчевих заїздів на базу неправильною. Тож протягом останніх двох сезонів ми збиралися за день до гри чи взагалі вдень матчу. Природно, що нам почали заздрити хокеїсти з інших клубів, мовляв, чому це Київ не сидить на базі й нормально грає, а ми що - гірші? З цього приводу навіть скликали спеціальну тренерську раду федерації, наякійТихонов із Юрзиновим вимагали від нас бути "як усі" - тобто хотіли зобов'язати проводити однакової тривалості збори.

"Сокіл" без погонів

- Воювали ви з Москвою й за своїх гравців. Як вам вдавалося утримувати того ж Шундрова чиХристича в Києві, коли їх спокушали "найсвятішим" - основою збірної СРСР і ЦСКА?

- Тоді у нас підібрався хороший, дружній колектив, і хлопці самі не бажали Їхати до Москви. Навіть приїжджим, наприклад Ширяєву, подобалася команда "Сокіл", подобався Київ. Єдине, з чим ми не могли впоратися, - це служба в армії. Пам'ятаю, як, дізнавшись, що ми переховуємо від служби своїх гравців, відразу п'ятьох наших "забрили" до московського "Динамо": Татаринова, Синькова, Ширяєва, Єловиковата Васильєва. Згодом трьох вдалося відвоювати, в Москві залишилися Татаринов і Єловиков, а невдовзі перший самовільно повернувся до Києва. Йому залишалося ще півроку служби, й Москва пообіцяла запхнути його туди, де він про хокей і не згадає, якщо не повернеться до "Динамо". Як відомо, потім Мишко перебрався до НХЛ грав із нашим Христичем за "Вашингтон"...

- Тоді в "Соколі" зібралася ціла низка справжніх зірок, кожна зі своїми примхами, недоліками. Та якщо Тихонова називали тираном, ви жорсткість і жорстокість заміняли інтелігентністю...

- Чому, я теж міг бути жорстоким, виникали й у нас серйозні суперечки, конфлікти. На мене ображалися, я ображався, когось карав, когось просто відраховував. Та, згадуючи зараз ті часи, із задоволенням відзначаю, що в нас була дуже дружна команда, з хорошою атмосферою. Ми справді були колективом однодумців, що й допомагало нам гідно презентувати Україну в союзній першості. І зараз ми з радістю зустрічаємося, згадуємо ті часи з Голубовичем, Ладигіним, Юлдашевим, Степанищевим, Лубніним. Мене тішить, що вони стали тренерами, скаутами, у них все в порядку.

"Суверенітет України оголосив... Дейв Кінг"

- У ваших словах відчувається жаль за союзними часами, А як ви зустріли звістку про здобуття Україною незалежності?

- По-перше, дізнався я про це в досить цікавий спосіб. Саме перший сезон тренував "Ільвес", до Тампере на традиційний турнір приїхала олімпійська збірна Канади під керівництвом мого давнього товариша Дейва Кінга - ми заприятелювали, ще коли я виступав за другу збірну СРСР, а він за канадську молодіжку. Після одного з матчів зустрілися увечері, і Дейв почав мене вітати. "Як із чим? - здивувався він. - Твоя Україна здобула незалежність".

- Ви тоді вже вважали її своєю?

- Справді, народився я в Росії, виріс і почав займатися хокеєм в Саратові, однак саме в Києві провів двадцять чи не кращих у своєму житті років, закохався в це місто, тому вважаю його рідним. У мене тут квартира, й із Фінляндії я обов'язково повернуся сюди. Просто тоді, десять років тому, все було якось незвично: путч, танки - боявся, щоб знову матроси із багнетами не з'явилися. До речі, ще в 1986 році один із опікунів "Сокола" сказав: "Анатолію Васильовичу, повірте, невдовзі збірна України під вашим керівництвом виступатиме окремою командою на Олімпійських Іграх". Зрозуміло, тоді я йому не повірив.

- Сьогодні це реальність, ось тільки підготовка до першої в історії Олімпіади йде не так, як вам хотілося б.

- Так, цими днями ми планували взяти участь у товариському турнірі в Латвії, однак в останній момент прибалти вимовилися від організації змагань. Є й кадрові проблеми - два російські клуби не відпустили цілу п'ятірку наших кандидатів, змусивши молодих хлопців підписати заяви з відмовою виступати за збірну, аби не перевищувати легіонерський ліміт. Тож проблем маса, для їх усунення доведеться ще докласти чимало зусиль.

- Ви надовго в Турку? Міняти клуб не збираєтеся?

- Суміщати посади тренера клубу й збірної, працюючи в фінській суперлізі, було б набагато важче, хоча пропозиції й надходили. Та й сім'ю не хотілося зривати - ми вже обжилися в цьому місті, син звик до місцевої школи. Фінську мову він вивчив значно краще за мене - знає діалекти, акценти тих регіонів, де ми жили, вільно пише, читає. Йому в Фінляндії подобається.

- Займатися хокеєм син почав з вашої підказки?

- За взаємною згодою, на ковзани ж став ще в 4-річному віці в Києві, на "Крижинці". У Фінляндії продовжив, діє на позиції форварда, робить певні успіхи.

- У вас один син?

- Так, але це мій другий шлюб, від першого в мене дві дорослі доньки, вони мешкаютьу Києві.

- Ви заможна людина, якщо дозволяєте собі водити сина в секцію, утримувати дружину-домогосподарку?

- Дивлячись із чим порівнювати. На тлі контрактів російських тренерів - я жебрак. Порівнюючи з наставниками українських клубів - я нібито й забезпечена людина. В Тампере клуб наймає нам квартиру, побут облаштований....

Віктор Іванченко ("Україна Молода", 9 листопада 2001).

Віктор Іванченко

Вот что хочу сказать по этому поводу...


Комментариев нет