хоккей, hockey, сокол киев, sokol kiev kiew, кхл, нхл, чемпионат мира, hockey fights, мир хоккея, equipment, украинский хоккей, по хоккею беларуси россии, чемпионат мира по хоккею, детский хоккей, чемпионат россии высшая лига

Хоккейные публикацииНациональная сборнаяВадим Шахрайчук: «Нашим гравцям бракує матчів такої напруги, як проти Польщі і Японії»

13-05-2022 01:27 Josh

У цьому інтерв’ю наставник національної збірної України підсумував не лише виступ команди на чемпіонаті світу в дивізіоні 1В, а рік на чолі команди загалом.

– Вадиме, на світовій першості в польських Тихих наша команда стала третьою. На відміну від попередніх турнірів, зараз не йшла мова про виживання. І це, безперечно, крок уперед. Проте видається, що ця команда мала потенціал, аби боротися за перше місце.

– У мене враження теж двоякі. Після завершення заключного матчу з естонцями я сказав, що ця команда здатна добиватися вищого результату. Нам відверто не вдався матч проти збірної Японії. Але, думаю, ця невдача була запрограмована попередньою поразкою від поляків. Ми налаштовувалися в матчі з господарями на перемогу. Ми розібрали збірну Польщі дуже детально, розуміли, як з ними грати. Хлопці повністю виконали план на гру, сильно додали в третьому періоді, про що свідчить повне наше домінування за всіма тактичними показниками в цьому відрізку. Проте в ігровий час довести свою перевагу ми не змогли і поступилися в серії післяматчевих буллітів. Окрім того, не для виправдання скажу, що у вирішальні моменти кількох ключових помилок припустилися судді. Спершу не було покарання за порушення на Ляльці, потім уже ми отримали три вилучення поспіль. Ми витратили чимало сил, щоб зберегти свої ворота недоторканими в ці миті.

Зрештою, ми посупилися і ця поразка трохи пригнітила бойовий дух хлопців. Ми розуміли, що від нас уже не залежить майже нічого. Нам вже було мало перемагати Японію. Залишалося сподіватися, що азійці переможуть Польщу.

– Тобто провал у грі з японцями пов’язаний з моральним чинником?

– У першому періоді цієї зустрічі нам забракло терпіння, витримки, щоб вести гру за складеним напередодні планом. Після другого голу в наслідок рикошету команда поплила. Мушу сказати, що збірна Японії на цьому чемпіонаті виглядала дуже пристойно. Фізично вони були сильнішими за всіх, у швидкості теж мали над рештою суперників перевагу. Причина поразки Японії полякам у матчі за перше місце одна: великі фінали виграє воротар. Джон Мюррей протягом останнього року виграв три великих фінали: з Казахстаном і Білоруссю в олімпійській кваліфікації і матч із Японією на чемпіонаті світу. У першому Польща перемогла 3:2, а Мюррей відбив 60 кидків, у другому – 1:0 з 50-ма кидками суперників, у третьому – 2:0. Це були воротарські перемоги. Кажуть, воротар – півкоманди. Для Польщі Мюррей значить навіть більше.

– Натомість у нашому випадку в поєдинку з японцями хокеїсти допускали елементарні, не дуже властиві для них помилки…

– На мій погляд, це пов’язано з тим, що матчів такої напруги вони проводять вкрай мало і не звикли їх грати постійно. Емоційно команда виклала в зустрічі з поляками на льоду все. І не перемогли. Можна сказати, до Японії хлопці підійшли спустошеними. Як наслідок, енну кількість гравців я просто не впізнав. 2:8 – то забагато. Ми отримали кілька дурних голів, яких команда нашого рівня пропускати не має права. Дві шайби влетіло в наші ворота на останніх секундах періодів, один – на початку другої 20-хвилинки. Це – через недостатню концентрацію.

– Як на провальний перший період відреагували особисто ви? У збірній вас не доводилося бачити надто емоційним. Цього разу не зірвалися?

– Повірте, я буваю емоційним. Просто емоції можна проявляти по-різному. Обматюкати гравця чи образити його – це не прояв емоцій. Так не достукаєшся ні до окремих персоналій, ні до команди загалом. У такі миті мусиш підібрати ті слова, які дозволять виправити ситуацію. Образливі висловлювання доречні при зустрічі з хуліганами на вулиці. В роздягальні треба залишатися зваженим і говорити так, щоб тебе почули. Під час першої перерви матчу з японцями я попросив команду не зриватися і діяти терпляче, очікувати на свої шанси. І вони справді були. Попросив хлопців для початку закинути одну шайбу. Попереду було два періоди і часу, щоб виправити ситуацію відповідно мали достатньо. Тим паче що навіть за підсумками провальної першої 20-хвилинки ми мали перевагу за кидками.

Проте план на другий період полетів шкереберть після швидкої шайби, пропущеної в меншості. Ми розуміли, що тепер точно треба збільшувати темп, нав’язувати свою гру, діяти першим номером. Проти японців це робити складно. Ми отримували вилучення, контратаки на наші ворота. Надія на те, що матч вдасться врятувати, з’явилася, коли за рахунку 2:5 Віталій Лялька поліз на п’ятак, «з м’ясом» заштовхав шайбу. За словами Віталія, шайба перетнула стрічку воріт разом із пасткою воротаря. Але оскільки жоден з відеоповторів цього не підтвердив, гол зарахований не був. За рахунку 3:5 інтрига відроджувалася б заново. Замість того ми отримали шостий гол «у роздягальню».

– Наскільки важко після такого провалу було налаштовувати команду на заключний матч з естонцями?

– Завданням тренерського штабу було максимально швидко відновити команду і налаштувати її на матч, який міг принести нам бронзу чемпіонату світу в дивізіоні 1В. Медалей навіть на такому рівні в нас не було давно, їх усі чекали. До того ж, на двох попередніх чемпіонатах світу Україна Естонії програвала. Це теж зачіпало. В Тихах естонці теж виглядали дуже пристойно: полякам вони програли всього 0:3, а японцям влаштували справжній триллер, поступившись 5:7. Естонія має достатньо хокеїстів, здатних вирішити долю зустрічі самостійно. Мова найперше про Роберта Рообу, який виступає в КХЛ за «Сєвєрсталь». Група гравців грає на трохи нижчому рівні в клубах Фінляндії і Німеччини. Нехай не в елітних дивізіонах, та все ж. То непростий суперник. Його підсилив у ролі тренера-консультанта напередодні чемпіонату світу Алєксандр Барков, який працював у росії з тольяттинською «Ладою».

З огляду на це підсумковий рахунок 8:0 – дуже для нас приємний. Він не є свідченням слабості суперника. Це ми зробили все правильно. Хлопці дослухалися до моїх слів, не вийшли на лід з байдужим налаштуванням. Ми розуміли, що люди очікують від нас вдалої гри. В кожному з матчів наша команда мала підтримку від численних переселенців. Ми мали зробити все, щоб ці люди отримали змогу ще раз виконати національний славень на честь нашої перемоги. Добре, що ми потішили вболівальників не лише перемогою, а й красивими шайбами. Хоча при рахунку 1:0 і 3:0 нам було дуже непросто. Естонці мали моменти і добре, що в ці миті надійно зіграв наш голкіпер Дмитро Кубрицький. Який, до слова, грав зі зламаним пальцем, теж проявивши мужність.

– Виставляти гравця з такою травмою – великий ризик…

– Ми до останнього вагалися. Після удару по руці в матчі з японцями, Кубрицького відразу повезли в лікарню. То не дивно, адже палець був повернений в інший бік. Знімок показав подвійний перелом пальця і надрив зв’язок. На щастя, вчасне втручання медиків допомогло Дмитрові уникнути серйозних наслідків. Існував ризик, що йому доведеться перенести операцію.

При цьому рішення виставити Кубрицького на заключний матч далося нам непросто. Поряд ід Дмитром у нас були Сергій Писаренко і резервний голкіпер Богдан Дьяченко. Але виставляти Сергія було недоречно з огляду на те, що він пропустив вісім шайб від Японії. Це важкий психологічний удар, від якого відразу не оговтаєшся. Богдана ж при всій нашій довірі до нього було виставляти ризиковано з огляду на те, що понад два роки він у складі «Донбаса» майже не грав. Ігорову практику в так званій «суперлізі» Дьяченко отримав лише після переходу в молодіжну команду «Альтаїр». В якому не мав перемог, пропускав по п’ять-вісім шайб за гру. А чемпіонат світу – інший рівень. Розуміли, що Богдан нервуватиме.

В тилу нам був потрібен спокій, людина, в які хлопці впевнені і розуміють, що воротар може врятувати. Запитали Кубрицького, чи він готовий. «Звичайно», – відповів Дмитро. Отримавши обезболююче, Кубрицький вийшов і відіграв дуже впевнено. Так само, як і в першому своєму матчі проти сербів, у якому наш 19-річний голкіпер теж не пропустив. Думаю, після цього чемпіонату світу Дмитро стане сильнішим психологічно і заграє ще впевненіше.

– Вийшло, що починала команда чемпіонат із номінально першим воротарем Писаренком, а закінчила з Кубрицьким у цій ролі.

– Не став би говорити так категорично. Ми вірили в Кубрицького, але враховуючи молодість Дмитра, не могли говорити про нього як про безперечного першого номера. Писаренко – досвідченіший. Впродовж минулого сезону він провів немало дійсно класних поєдинків як за збірну, так і за клуб. Але поряд із тим у Сергія були відверто невдалі матчі. Серії вдалих ігор, коли б він перемагав самотужки, в Писаренка не було. Може, підсилив би воротарську позицію Семен Майко, але він отримав травму і випав під час зборів. Приклад поляків демонструє, що для перемог на турнірах рівня чемпіонатів світу треба мати не просто сильного, а стабільного воротаря. Стабільності наразі в силу різних обставин бракує всім нашим голкіперам.

– Якщо серед голкіперів з їх плюсами і мінусами ви обирати ще мали змогу, то з оборонців, за винятком Івана Сисака з «Сокола», якого тренерський штаб збірної залишив поза заявкою останньої миті, грали банально всі, хто був.

– В ідеалі допомогти команді могли б ще Артур Чолач і Євген Ратушний. Проте команда Артура «Барі Кольтс» «затрималася» у плей-оф Молодіжної ліги Онтаріо і ми розраховувати на Чолача не змогли. Євген – молодий, грає не без помилок, має проблеми з катанням. Але при належному ставленні до роботи з нього може вийти класний оборонець. Цей чемпіонат світу міг стати для Ратушного гарним поштовхом. Проте реалії такі, що Євген просто не зміг вибратися з окупованого рашистами Херсона.

– Натомість знахідкою стало запрошення в збірну уродженця Маріуполя Івана Литвинова, хлопця, хокейне становлення якого минуло в Чехії. Власне, ще три роки тому Іван був реальним претендентом на потрапляння до заявки чеської збірної на молодіжний чемпіонат світу…

– Для нас це дуже якісне поповнення. Литвинов проявив себе вдало спершу під час товариських матчів, а потім успішно відіграв на чемпіонаті світу. Швидкісний, мобільний, доволі молодий хокеїст, сподіваюся, він буде корисним для української збірної ще багато років. Я сам зателефонував Іванові під час збору в Угорщині. Він погодився приїхати, але потім випав через сімейні труднощі. Чесно сказав, що хоче грати за збірну України, але мусить на тиждень повернутися в Чехію і повирішувати свої родинні питання. Я погодився, пішов на зустріч. А Іван своєю грою і ставленням до справи пізніше довів, що наша довіра була доречною. Власне, в нас зараз не так багато талановитих хокеїстів, щоб розкидатися гравцями рівня Литвинова. Дуже добре, що ми його повернули для українського хокею. Сподіваюся, виступ на чемпіонаті світу допоможе знайти хороший клуб і самому Литвинову.

– Перед світовою першістю ви висловлювали побажання, що розраховуєте на сильнішу гру від лідерів, старожилів команди. Вони виправдали ваші сподівання?

– Вони зіграли непогано, але кожен з них може і вміє грати краще. Думаю, лідери мають вирішувати долю поєдинків з такими суперниками, як Польща чи Японія. Я знаю потенціал цих хлопців. При цьому не хочу сказати, що вони зіграли погано. Ні, вони зіграли добре. Але не блискуче, як вони можуть. Як раніше вони уже грали і в складі збірної, і за клуби. Зрештою, не найдовершенішій грі окремих хокеїстів є об’єктивні причини.

– Поряд із досвідченими хокеїстами в складі команди було чимало зовсім молодих гравців. Як оціните їх дебют на такому рівні?

– Про Кубрицького я вже сказав. Він молодець. Приємно здивували й молоді польові гравці. Не пошкодую для них теплих слів. Зокрема Артемові Гребенику, який хоч грав не так багато, в основному виходив під час гри в меншості, але проводив відведений для нього час з максимальною користю для команди. Дуже вдало відіграв Мишко Сімчук. Напередодні чемпіонату світу, коли ми включили в заявку цього 19-річного нападника, не бракувало косих поглядів. Мовляв, взяли сина одного з тренерів збірної, а умовних іваненків чи петренків проігнорували. Думаю, якістю гри і статистикою (три голи і асист – авт.) Михайло присоромив скептиків. Виправдав наші сподівання і Денис Бородай, який розглядався у статусі силового форварда четвертої ланки. Так, він помилявся, але загалом виконав усе те, що від нього вимагав тренерський штаб. І навіть більше. Гра Дениса довела, що ми не помилилися, взявши на чемпіонат світу його, а не когось із досвідченіших нападників, які були з нами на зборах.

– Мабуть, не розчарував вас і центрфорвард Євген Фадєєв, якого можна назвати одним із головних відкриттів сезону-2021/2022 в українському хокеї, хлопець, якого тренер «Сокола» Олег Шафаренко повернув з-за океану.

– Фадєєв – то для нас велика знахідка. Цей чемпіонат світу він провів дуже добре. На жаль, у ході минулого сезону Євген кілька разів травмувався, випадав з обойми на тривалий час. Та і в Тихах він теж отримав пошкодження. Це через його трохи авантюрно-ризикований стиль гри. Але то дійсно технічний, інтеліґентний, з хорошим розумінням гри хлопець, праворукий нападник, з хорошим катанням.

Приклад Євгена демонструє, що до тих українських хлопців, які в юному віці виїхали за океан і наразі залишилися там у нижчих лігах, треба ставитися уважніше. Власне, враховуючи обмеженість кола кандидатів у збірну, ми ведемо пошуки всюди. Кілька заокеанських хлопців були у розширеному списку кандидатів і зараз. Вони обов’язково отримали б виклик до табору команди, якби до чемпіонату світу ми готувалися вдома і мали змогу прийняти ширше коло гравців. В Угорщині такої можливості не було, тому поки ці хокеїсти залишаються на олівці. Подивимося на них у ділі вже під час наступних зборів.

– Наразі головним безпосередньо вашим відкриттям для національної збірної є 20-річний нападник Михайло Чіканцев, який виступає в четвертому за силами дивізіоні шведського чемпіонату. На грудневий збір у Польщі ви цього хлопця покликали, не добре розуміючи, хто це. А в підсумку саме Михайлом замінили травмованого Віктора Андрущенка в заявці на чемпіонат світу.

– Михайлові на цьому чемпіонаті світу було важко. Він долучився до збірної уже наприкінці збору в Угорщині і був слабшим за інших фізично. Чіканцеву було важко витримати весь матч в одному темпі. Разом з тим, мені дуже імпонує його ставлення до тренувань. Він віддавався роботі сповна і коли отримав змогу після травми Андрущенка зіграти повноцінно в товариському матчі проти угорців, виконав усі ті завдання, які ми перед ним ставили. Після цього матчу ми й вирішили взяти на чемпіонат світу саме Чіканцева. При цьому, повторюся, в Тихах Михайло не реалізував всього того потенціалу, який у нього є. Молодість, недостатня готовність наклали свій відбиток. Видно, що час, проведений нехай і не в найсильнішій лізі шведського хокею, а до того виступи у Словаччині вплинули на хокеїста позитивно. Думаю, у майбутньому Чіканцев ставатиме лише сильнішим.

– У той час, коли національна збірна перебувала на зборах в Угорщині, чемпіоном Фінляндії серед молоді в складі «Лукко» став 19-річний український нападник Данило Трахт. Ви розглядали варіант з запрошенням його в команду?

– Розглядали. Я мав розмову з тренером молодіжної збірної Олександром Бобкіним. Він рекомендував звернути увагу на Данила. Останньої миті ми хотіли долучити Трахта до нашого збору. Але зважили, що це гравець рівня перших двох ланок. Вони в нас були сформовані, а кидати такого хлопця в третю-четверту п’ятірки не хотілося. Там йому було б важко себе проявити. Але ми за ним стежимо і сподіваємося запрошувати до лав національної збірної в найближчому майбутньому. Зрештою, за віком Трахт ще може допомогти й молодіжці. У Данила ще все попереду. Думаю, він ще награється за національну збірну. Головне, щоб не було травм.

– 18-річного нападника Данила Коржилецького ви збиралися переглянути в головній команді країни ще під час лютневого збору в київському Палаці спорту. Але тоді Данило якраз вилетів за океан, перейшовши у північноамериканський клуб «Амарілло Вранґлерз». У списку потенційних кандидатів для участі в чемпіонаті світу Коржилецького не розглядали?

– Ні. Я знаю, ту лігу, куди поїхав Данило. На мою думку, виступаючи в «Соколі», у дорослому хокеї, Коржилецький отримав би значно більше користі, ніж граючи в NAHL. Ті ролі, які Коржилецькому відводили тренери в київському клубі, та кількість ігрового часу, яку він отримував, дозволяли прогресувати. Інша річ, що не дарма кажуть, що все, що не робиться – на краще. Через війну український чемпіонат припинився і в той час, поки решта хокеїстів «Сокола» не мала змоги не лише грати, а й тренуватися, Коржилецький виступав в NAHL. Проте, повторюся, це не той рівень, який потрібен таким обдарованим хлопцям, як Данило. Це не Молодіжна ліга Онтаріо, не Північна частина США. Це – Південь. Я зібрав інформацію про цю лігу, про тренера, з яким працює наш гравець, команду, в якій він грає. З достовірних джерел. Тому наразі вирішив не викликати Коржилецького. Але йому лише 18. У нього все ще попереду. Нехай доводить свій рівень зокрема через молодіжну збірну. Ми розглядаємо Данила як одного з кандидатів у національну команду в найближчому майбутньому.

– На тижні на драфті USHL були обрані два талановиті 15-річні українці – оборонець Микита Коневич і нападник Ігнат Пазій…

– Вважаю, що для таких юних хокеїстів – це великий плюс. Особливо в нинішній ситуації, коли в нас у зв’язку з війною панує повна невизначеність. Люди поступово закріпляються в Північній Америці, перебувають у хокейному середовищі. Але при цьому хлопці, а найперше їх батьки мають звертати прискіпливу увагу найперше на те, з якими тренерами вони працюють. В такому віці закладається фундамент майстерності на всю кар’єру. Важливо не втратити цей час. Часто в командах таких ліг працюють напівпрофесійні тренери, без належних знань. Перед прийняттям рішень про такі переходи юні хокеїсти і їх батьки можуть не соромитися, телефонувати мені чи моїм помічникам Костянтинові Сімчуку та Дмитрові Христичу. Ми надамо ширшу інформацію.

– І на закінчення підсумуємо. Ви пройшли разом з національною збірною перший повноцінний цикл у статусі головного тренера. То був важкий період, сповнений закулісної боротьби, який у хокейному аспекті перервався у зв’язку з повномасштабною війною. Ніколи не шкодували, що взялися за цю роботу, маючи до того контракт у румунському клубі «Дунар’я»?

– Не шкодую, звісно. Бути тренером національної збірної своєї країни – честь для будь-якого фахівця. Навіть за умови, що цей хокейний сезон склався для нас так, що не побажаєш навіть ворогові. Мені досі не зрозуміло, навіщо окремі люди ініціювали всі ці внутрішні протистояння в нашому хокеї. Яка з того була користь? Переможених від того протистояння не було. Програли всі. Замість того, щоб зробити крок уперед, ми протягом восьми місяців топталися на місці. Добре, хоч на чемпіонаті світу збірна мала достойний вигляд. Ми пережили непростий відрізок часу, проведений у бойових діях як, на жаль, у прямому, так і в переносному розуміннях. Наш тренерський штаб витримав шквал бруду в інформаційному полі. Бруду і відвертої маячні, яка не робить честі тим людям, які все це чинили.

Сподіваюся, нинішня, уже справжня війна, в якій, не сумніваюся, ми переможемо, зробить українську націю сильнішою і згуртованішою. Це має бути та точка неповернення, після якої ми маємо бути єдині. Зокрема в хокеї. Незалежно від того, який регіон ми представляємо і за який клуб граємо. Маємо працювати виключно в національних інтересах.

– З ваших слів і судячи з висловлювань перших осіб нашого хокею роблю висновок, що ви продовжуєте роботу на чолі національної збірної й надалі.

– Сподіваюся, що керівництво Федерації хокею мені довіряє. У мене був контракт не на один рік. Завдання мінімум ми виконали, в дивізіоні 1В залишилися. Та ще й здобули медалі. Найближчим часом підведемо внутрішні підсумки на Раді Федерації, де я буду звітувати про свою роботу. Після того визначимося з подальшими планами. Особистими і збірної загалом. Наразі не бачу передумов до того, щоб залишати посаду головного тренера збірної України. Зрештою, найперше нам усім треба вигнати з нашої землі ворога. А вже потім будемо розвивати хокей.

ФХУ

Вот что хочу сказать по этому поводу...


Комментариев нет