хоккей, hockey, сокол киев, sokol kiev kiew, кхл, нхл, чемпионат мира, hockey fights, мир хоккея, equipment, украинский хоккей, по хоккею беларуси россии, чемпионат мира по хоккею, детский хоккей, чемпионат россии высшая лига

Форумы1. ХоккейРаздевалкаИгра в хоккей во Львове

 



Версия для печати
Security
 

 
Статус онлайн-присутствия
 
Львів
26-09-2007 15:31 GMT+2 - #20734 Цитировать выделение    

Есть желающие играть в любительской команде во Львове?


ЛУПАЙТЕ ЦЮ СКАЛУ
 
VIPER
 

 
Статус онлайн-присутствия
 
Brovary
26-09-2007 15:54 GMT+2 - #20735 Цитировать выделение    

нет уж лучше вы к нам в Киев или Бровары
А как там львовская команда называется Гуцульськи Бобры ? или как.....

Добавлено (1 минута) :
не в обиду сказано

Это сообщение было отредактировано VIPER (26-09-2007 15:55 GMT+2)


Вечно молодой ... вечно пьяный ... :)
 
Security
 

 
Статус онлайн-присутствия
 
Львів
26-09-2007 21:37 GMT+2 - #20747 Цитировать выделение    

Ну Львів-це не гуцульский край.Слід би трохи знати про етноси.

Добавлено (51 секунды) :
А до столиці і ми і так приїздимо

Это сообщение было отредактировано Security (26-09-2007 21:38 GMT+2)


ЛУПАЙТЕ ЦЮ СКАЛУ
 
gawriil
 

 
Статус онлайн-присутствия
 
Киев
26-09-2007 23:05 GMT+2 - #20750 Цитировать выделение    

ага бабуси соей раскажешь чо вы там не гуцулы....


 
Security
 

 
Статус онлайн-присутствия
 
Львів
26-09-2007 23:16 GMT+2 - #20752 Цитировать выделение    

Я і твоїй бабусі можу розказати дещо про етнічні корені львів«ян і гуцулів.В порядку ліквідації безграмотності.І тобі.

Добавлено (2 минут) :
І у хокей ми почали грати набагато раніше,ніж у Києві.[/b
]
Добавлено (2 минут) :

Іншою цікавинкою є факти про популярність у Львові хокею. Початки зацікавлення ним у Європі, зокрема в Україні, зараховують до 20-30 років ХХ століття. Однак у нашому місті вже 1909-го на ковзанці Львівського Товариства Лижвярського відбувся хокейний матч за всіма правилами хокейної асоціації Канади. А згодом клуб “Чарні” взявся організовувати хокейні команди, які змагалися між собою у Стрийському парку. Дивовижним для багатьох стане й те, що в часи Австрії кінця ХІХ століття Львів був одним із найпотужніших центрів фігурного катання. Підтвердженням цього є всеавстрійський чемпіонат з цього виду спорту, який відбувся 1902 року саме в нашому місті. А в 30-х роках львівські парні фігуристи постійно посідали призові місця у чемпіонатах Польщі. У 30-х роках у Львові відбулися й чотири міжнародні автоперегони, участь у яких брали гонщики з Норвегії, Швеції, Франції, Німеччини, Італії, інших країн. Однак цю трасу закрили через те, що вона була чи не найскладнішою в Європі.

Якщо говорити про спорт Львова, то жодне місто світу не мало такої кількості спортивних національних товариств, як ми.І це теж є суто львівською ознакою. Скажімо, перший спортивний клуб євреїв утворили саме у Львові 1907 року – це знаменита “Гасмонея”, яка впродовж трьох наступних десятиліть успішно розвивала спорт у різних його видах. Окрім того, у Львові існували австрійські спортивні товариства, англійські, чеські, польські та, звісно, українські. Розвиток національних видів спорту призвів до того, що український національний спорт набув надзвичайно цікавого звучання. Скажімо, на всеспортивних іграх у Кракові був такий вид спорту, як кидання гуцульського топірця в мішень. Причому участь у цих змаганнях брали спортсмени з усієї Галичини. Існувало чимало інваріантних видів спорту, яких сьогодні, може, й немає. Але тоді вони були популярними й викликали чималий інтерес, як-от кінно-лижний спорт (коли до коня, на якому сидів вершник, на пасах причіпляли лижника та влаштовували перегони). Взагалі в той час спорт мав дещо інше забарвлення, ніж нині. Скажімо, звичайний політ на аеропланах вважали спортом, бо на нього могли погодитися лише відважні люди. І ще те, що справді приємно здивувало: перший спортивний широкомасштабний клуб – Товариство забав рухових – створили 1904 року за активної участі, зокрема й фінансової, Митрополита Андрея Шептицького.
Про львівський спорт можна говорити довго.Про те ,що світ почав активно займатися аеробікою в 50-х роках ХХ століття, а в нашому місті заняття ритмічною гімнастикою під музикою практикували у Львівській консерваторії вже 1910-го. Про те, що першу хокейну маску в тому вигляді, який вона має тепер, створили саме у Львові. Про домінуючу роль міста у становленні авіації України та Польщі, оскільки підтримкою авіації тут зайнялися державні структури, відкривши базу у “Львівській політехніці” для створення окремого авіаційного відділу. До речі, 1909 року за ініціативою Лібанського у Львові виникла особлива авіаційна спілка студентів цього ВНЗ, натомість у навчальному закладі Європи перша така структура з’явилася лише 1910-го.

Добавлено (2 минут) :
першу хокейну маску в тому вигляді, який вона має тепер, створили саме у Львові.

Добавлено (2 минут) :

Надибав на champion.com.ua. Вибачайте, що російською, спробую пошукати мовою оригіналу.

Как мы «напарили» американцев

Автор этой зарисовки-воспоминания — Олег Лысяк, журналист, писатель, театральный деятель. Он родился во Львове в 1912 году. Во время Второй мировой войны был членом пресс-корпуса Украинской дивизии «Галичина». Во второй половине 1940-х годов он как и десятки тысяч других украинцев — «беженцев от победы» — оказался в Западной Германии, где несколько лет провел в так называемых лагерях для «перемещенных лиц».
Про события в одном из таких лагерей – Миттенвальд – и пойдет речь в его рассказе. Это – неофициальный, «свободный» перевод с небольшими сокращениями, выполненный Андреем Секом.

Это было, кажется, сорок лет назад. Украинский «перемещенный люд» пребывал в основном в Баварии в лагерях. И никто из нас не носил тогда очков, ни футболисты «Льва» Миттенвальда, ни лыжники, ни баскетболисты, ни боксеры с незабываемым Хомой «Вилли», который пришел с рейдом УПА с Украины, ни легкоатлеты, никакая другая спортивная братия. Кое-какое спортивное снаряжение мы получали от «Тети ИМКА» (речь идет об гуманитарной помощи для беженцев– пер.), а руки и ноги имели собственные. Существовало наше спортивное товарищество «Лев» — и что еще нужно было спортивной братии?
Но нашелся один, не совсем удовлетворенный, как мы его называли «фраер Мильо», в прошлом знаменитый хоккеист львовской «Украины», и ему захотелось… хоккея.
Начались приготовления. На протяжении нескольких месяцев мы выискивали всех разбросанных на эмиграции в Германии наших хоккеистов, шили форму и снаряжение с разных нательных рубах и подштанников, изготовляли с обрезков кожи – перчатки, раздобыли при помощи одного местного «менялы» — коньки, клюшки и много чего другого. Это было не просто.
Временами мы с Мильом думали, а не забросить ли эту идею куда подальше и отказаться от нашего проекта, поскольку все еще нужно было вырвать от управления Олимпийского стадиона в Гармиш-Партенкирхен, что был неподалеку, разрешение на тренировки на стадионе. Но и это Мильо переборол и мы ездили «ранним утром на заре» под мелодию «За світ встали козаченьки» на стадион, где мы оббивали себе бока об твердый олимпийский лед. Это были, как правило, Мильо, Славко Шкляр, Свитенко, Мочерняк, ну и, собственно, я. Как-то все таки удалось все перебороть и наша мечта начала принимать реальные формы. А Мильо был душой всего этого: он писал во все возможные и невозможные инстанции, ходил, просил, умолял, его выбрасывали через дверь, он залазил через окно…
Ах, правда, я забыл его представить: Мильо – это Омелян Бучацкий, настоящий львовянин, наилучший, наверное, наш хоккеист довоенных, военных и послевоенных времен, воспитанник львовской «Украины», с которым я породнился «на жизнь и смерть» на заборе стадиона «Лехия» во Львове, когда мы «шварцевались» (намеревались пройти без билета – пер.) на матч «Украины» где-то в тридцатых годах. Тогда я порвал свои «парадные штаны», а Мильо стягивал меня с колючей проволоки. Пролилось тогда и несколько капель нашей казацкой крови и так мы стали «кровными братьями» по линии канадского хоккея…
Шли годы. Мильо со своим партнером Юрком Дыцьом стали звездами нашего хоккея, играли на всех возможных во время войны стадионах… Мильо играл и выигрывал, забивал столько-то там голов, всегда веселый, несерьезный, безответственный – одним словом, мой «кровный друг» и брат Омелян Бучацкий!
Ну, а теперь в Миттенвальде все это было в прошлом. Приготовления, тренировки, ожидание, было даже уже два или три матча против немецких дружин из округи Гармиша. Были команды «Вальгальм», «Грайнав» и одной из этих баварских дружин мы накостыляли на память от «Львов» 18:4… Но все это уже было во время войны. Наша «Украина» выигрывала у наилучших «фольксдойчерских» команд, состоявших из польских олимпийцев, которые называли себя «Шварце Тойфель» из города Крыница. Нам хотелось чего-то другого, чего еще не было. Короче говоря: «Давай Америку!» Мы хотели творить историю украинского хоккея!
Как это Мильо сделал – Бог его знает. Он крутился возле Принцрегентен Стадион в Мюнхене, где тренировались американские хоккеисты и вот одного дня он принес новость – Играем! Играем против американский военной сборной, которая гордо себя называла «Ред Вингз» — то есть «красные крылья»!
Закипело: коньки точились, клюшки обматывались новой изоляцией, шли телеграммы к нашим игрокам из других городов, болельщики нашей дружины, то есть целый Миттенвальд, перестали говорить про выезд в Америку, а только и мечтали о выигрыше «Льва», я делал рекламу в «Украинской трибуне» в Мюнхене, были напечатаны афиши, заказаны автобусы и грузовые автомобили, а пароль был один и тот же: «Сделать американцев!»
Когда мы выходили с переполненного автобуса перед стадионом, настроение было солидное. Были все, или почти все. Наш лидер инженер Роман Ракочий (его зять Михайло Крушельныцкий есть теперь партнером лучшего хоккеиста Канады и Америки славного Грецки), были два наших милых эстонца, братья Саво, Любко Цимбалистый приешал с Мюнхена, Юрко Дыцьо — с Нойкмарта, Адасько Марковский — с Берхтесгадена, Ромко Калитняк — с Регенсбурга, мы четверо из Миттенвальда – не было только Олеся Муця, Будного и Мочерняка. Возможно и все приехали бы, но где взять столько коньков, краг и клюшек? Публики, в основном нашей, было несколько тысяч, кинооператор Солук метался с камерой, было несколько фоторепортеров из Баерише Прессе Бильд – одно слово: «Премьера»!
Американцы, как американцы: огромные, под два метра роста, твердо опанциренные, жевали резинку и посмеивались, смотря на наши перекроенные подштанники с гордой надписью «Лев». И те их ухмылки нас слегка нервировали, но мы твердили себе: «Подождите, «Крылатые», сейчас мы вам те крылья подрежем!»
Уже первая атака сыгранной от гимназических времен пары Дыцьо-Бучацкий дала предвкус: кружок сидит в сетке «Ред Вингз»! А потом пошло: двухметровый защитник «крыльев» МакКормик летал за Мильом как сумасшедший, наши противники лезли из кожи вон, а голы падали один за другим, в нашу пользу, конечно же.
Нашему вратарю непревзойденному Гуцулу, Славку Шкляру, который играл в боксерских перчатках, потому что других не было, все время было скучно. И от этой скуки под конец матча он пропустил одну шайбу – почетную…
Итак, великая премьера закончилась со счетом 10:1. Удовольствие получили, очевидно, все. Мы – поскольку выиграли, публика — поскольку за свои дойчмарки увидела одиннадцать голов, «фильмар» Солук — поскольку накрутил достаточно кадров для своего фильма про быт и нравы «перемещенного люда», я персонально, поскольку имел что писать для «Трибуны»…
Слегка квасные мины имели наши соперники, соавторы нашей премьеры двух народов. Они уже не были такими крутыми, как перед матчем. Когда мы раздевались (мы вылазили со своих подштанников, а они – из свих суперуниформ), они уже другими словами смотрели на нашу «экипировку».
«Нот бед, нот бед эт олл!» — твердили они, пожимая нам руки.
Закончилась премьера, настал черед других матчей, тяжелых, против сильных летчиков с Нойбиберга, потом была совместная встреча с американцами против одной из сильнейших немецких команд того времени «Бляу Вайс Риссерзее», потом следующие матчи и поездки – но, это уже, как говорит Киплинг: «Совсем другая история»…
Олег Лысяк, Филадельфия (США), 1989 год.
«Як ми «напарили» американців» — фрагмент из книги «Відламки «Шибки у вікні». Издательство: Вісті Комбатанта, Торонто, 1996.
P. S. (от переводчика):
После описываемых событий лучший хоккеист львовской «Украины» Омелян Бучацкий оказался в Австралии. От хоккея он практически отошел, но все еще являлся активным спортсменом, действующим членом спортобщество «Украина – Львов».
Бучацкий – автор нескольких книг для детей об Австралии (в Украине в журналах публиковались некоторые его рассказы из серии «Розкажу вам про Австралію: Оповідки вуйка Мілька»). Он – член редакционного комитета «Книги самопізнання і самоповаги», которая вышла в свет в 2001 году и в которой рассказывается об украинцах из лагерей Миттенвальда и их судьбах.
Омелян Бучацкий умер два года назад в Сиднее.

Добавлено (2 минут) :
Таємниця хокейної маски

Цей обов’язковий атрибут сучасної амуніції хокейних воротарів придумав львів’янин Микола Скрипій

Спостерігаючи на своїх телевізійних екранах за хокейними баталіями, мало хто з львів’ян у ті хвилини здогадується, що хокей колись був дуже популярним у нашому місті, а кращі львівські хокеїсти виступали на олімпіадах, чемпіонатах світу та Європи.

У міжвоєнні роки зимовою порою хокеєм захоплювалися представники багатьох літніх видів спорту, і чимало футболістів, легкоатлетів ставали й відомими хокеїстами. У своїх спогадах багаторічний гравець хокейної команди “Україна” магістр Роман Дицьо розповідав: “Гаківка прийнялася у нас дуже скоро, охопила маси молодих спортовців та в скорому часі зуміла зацікавити собою ширшу публіку й добути собі симпатії широких кіл нашого спортивного громадянства”.

Перші організовані поєдинки на льодовищі почали проводити взимку 1925-1926 років, коли у місті стали виникати секції при польських спортивних товариствах “Погонь”, “Чарні”, “Легія” та єврейському – “Гасмонея”. Через два роки створили хокейну секцію в товаристві “Україна”. Її організаторами були Степан Конашевич, Роман Дицьо та старший син відомого українського художника Івана Труша — двадцятирічний Мирон. Сезон тривав стільки місяців, скільки продовжувалася морозна зима. Роман Дицьо згадує: “Мало є видів спорту, що уміли б так скоро поширитися серед молоді, до того ж, на противагу до копаного м’яча, що був заборонений у середній школі, гаківка охопила усі школи. Таким чином, цей вид спорту став спортом не поодиноких середовищ, а масовим зимовим спортом”.

У такій конкуренції швидко зростала майстерність спортсменів, кращих з яких запрошували до збірної Польщі, а львівські клуби задавали тон у боротьбі за національну першість. Серед лідерів чемпіонату Польщі були клуби “Погонь” (“золото”, два “срібла”, “бронза”), “Чарні” (1, 1, 0), “Легія” (0, 1,1).

1930 рік записаний в історії хокею на льоду як рік першого самостійного чемпіонату світу, бо раніше світову першість розігрували в рамках олімпіад. Одинадцять команд трьох континентів зібралися на льодовищі Шамоні біля підніжжя Монблану, і, звичайно ж, першими чемпіонами стали канадці, а на п’ятому місці – команда Польщі, одним з тренерів якої був львів’янин Вацлав Кухар. А вже наступного року поляки стали срібними призерами чемпіонату Європи, що проходив у польській Криниці одночасно з чемпіонатом світу. Перша шістка команд мала такий вигляд: 1. Канада 2. США 3. Австрія 4. Польща 5. Чехословаччина 6. Швеція. Тож Польща виявилася другою серед європейських команд, а львів’яни Казимир Гемерлінг та Роман Сабінський стали призерами. Зрештою, не бракувало львівських гаківкарів і на зимових Олімпійських іграх: 1932 року в американському Лейк-Плесіді грали Альберт Маурер, Роман Сабінський та Казимир Соколовський, а через чотири роки в німецькому Гарміш-Партенкірхені — знову Казик Соколовський, а також Степан Ступницький і Владислав Лемішко.

Варто зазначити, що в польських клубах виступало чимало хокеїстів й українського походження, які належали до кращих і навіть виступали за збірну країни. До них належали вже згадані Казик Соколовський, Владко Лемішко, Стефко Ступницький, рідний брат якого був старшиною і капеланом УГА. Ці кілька прикладів змальовують картину великих передвоєнних можливостей українського хокею в Галичині. Зібрані в одну команду, вони створили б, мабуть, найсильніший колектив не тільки у Львові, а, можливо, й у Польщі. Варто звернути увагу й на дуже цікавий факт: з воротарів шести клубів львівського класу “А” четверо були українцями: Скрипій (“Україна”), Ваньчицький (“Погонь”), Бедрило (“Лехія”) і Лукасевич (“Чарні”).

Найкращим серед них був львівський воротар №1 — Микола Скрипій, котрого колеги з команди та й усі прихильники хокею за відвагу називали “Люсько Тигрис”. Польські клуби, які брали участь у міжнародних змаганнях, часто запрошували його у свої ряди. “Люсько” був знаний ще й тим, що, мабуть, першим у світі одягнув захисну маску воротаря. З історії світового хокею відомо, що першим у НХЛ таку маску застосував прославлений голкіпер “Монреаль Канадіенс”, шестиразовий володар Кубка Стенлі Жак Плант. Але це було вже на початку 50-х років, років через 15 після львівського винахідника. Як згадує піонер українського хокею — колега Миколи Скрипія з “України” — Омелян Бучацький: “Якось у грі після потрапляння в обличчя “кружком” (тепер — шайба) Микола виплюнув на лід кілька вибитих зубів. Ми завмерли, а він замість тих зубів поклав собі до писка трохи льоду для замороження болю і був готовий грати далі. А до наступної гри зробив собі захисну маску: до військового охоронного шолома причепив дротяну сітку, що захищала обличчя. І в подальшому постійно її одягав, удосконалюючи свій винахід”.

Головною базою українських хокеїстів стало льодовище “Світязь” — улітку великий басейн, власність родини Терлецьких. На “Світязі”, який був розташований на розі сучасних вулиць Горбачевського і Сахарова, і нині заливають лід — це єдине місце у місті, де можна побачити сучасних хокеїстів…

Добавлено (3 минут) :
Гуцули

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Гуцули — етнографічна група українців, що живуть у Карпатах: Івано-Франківська, Чернівецька і Закарпатська області України; північ Румунії — мармороські гуцули.

Український лiнгвiст Б. Кобилянський на основi аналiзу гуцульсько-покутського дiалекту та iсторичних даних висунув гiпотезу про те, що предками населення Гуцульщини й Покуття були племена схiдних слов'ян — уличів (пiвдень Надднiпрянщина від Дністра) i тиверців (край між Дністром і Карпатами), якi з переселилися в Карпати i асимiлювались з мiсцевим населенням.

[ред.] Походження назви

Одна група iсторикiв (К. Мiлевський, Л. Голембйовський, Ю. Коженьовський, I. Вагилевич, Ю. Федькович, О. Моргенбессер, В. Поль), етнографiв, лiнгвiстiв доводила тюркське, половецьке, печенiзьке походження . Фольклорист i етнограф О. Кольберг стверджував, що це залишки рiзних кочових орд. С. Витвицький пов'язував назву гуцул з iменем Гецели — брата князя Великої Моравiї Ростислава або виводив її вiд горулiв-гунiв. Я. Головацький, М. Казанович, Є. Калужнянський, I. Огоновський, I. Крип'якевич, В. Гнатюк дотримувалися думки, що назва гуцули походить вiд молдавського слова гоц, гуц — розбiйник, опришок.

Львiвський лiнгвiст М. Худаш в вказує на заплутанність різних теорій походження слова і пропонує походження гуцулів від людини на ім'я Гуцул. Він каже: Гуцули могли свою назву успадкувати вiд якогось, писемно не засвiдченого вiдгалуження слов'янського населення.

Український лiнгвiст В. Чапленко, який у своїй статтi Походження назви гуцул, що була опублiкована в 1-му томi Iсторiї Гуцульщини (Чiкаго, 1975), претензiйно заявляв, що про справжню етимологiю назви гуцул, що схожа на осетинськi слова гуцул та гилець та далi, посилаючись на свою адигейську теорiю, вiн переконує, що назва гуцул спорiднена iз словом гудзик, куций тощо. Зрештою В. Чапленко робить висновок, що цi назви дуже давнього походження.

На територiї Гуцульщини не виявлено жодних даних про поселення з передiсторичних часiв, Київської Русi та Галицько-Волинського князiвства, тому конкретно твердити про появу в цi перiоди самої назви гуцул немає пiдстав. Як свiдчать iсторичнi данi, основний процес заселення Гуцульщини припадає на XIV-XVII ст. Уважний перегляд актового матерiалу переконує, що назви гуцул, Гуцульщина ще тодi не iснували. Тiльки з середини XVIII ст. в iсторичних документах зустрiчаємо прiзвища Гуцул, Гуцуляк, i лише на початку XIX ст. в письмових документах вже явно йдеться про гуцулiв жителiв Схiдних Карпат.

Новоприбулим в село чи мiсто давали прiзвища за мiсцем походження або за фахом чи ремеслом, яким новоселець чи його предки займалися, отже, i вихiдцям з Гуцульщини в сумiжних з нею селах давали прiзвища Гуцул, Гуцуляк.

[ред.] Етнічний субстрат
Як вважає український краєзнавець і письменник Гуцуляк О.Б., етнічно гуцули походять від іраномовних язигів (які проіснували на Прикарпатті аж до поч. ІІІ ст): пор. з осетин. гыццыл чизг „дівчинка”, де „гыццыл” – „мале/малий”, а „чизг” – „дівиця”, що у європейських писемних джерелах фігурує власне як „язиг” (етнонім сарматського племені, тісно пов’язаного з мотивом войовничих вершниць-амазонок). Тобто карпатські гуцули — це „малі язиги” в сенсі того, що залишилися в Карпатах (аналогічно група остготів/остроготів, яка відмовилася від войовничого походу на Захід, у „Готиці” Йордана визначається як „малі готи”, Geti Minores), а не вирушили у Європу, змішалися з германськими гото-вандальскими племенами. З часом їх етнонім зазнав переосмислення у середовищі сусіднього романізованого населення на „готські”: got/guth + румунський означений постартикль –ul > guţul „розбійник, рекетир”. З європейських язигів, до речі, походить знаменитий канцлер корони Франції, єпископ Парижу в 867-879 та 883-889 рр. Гоццелін д’Анжу.

[ред.] Антропологічні особливості
Високий зріст, переважно темне волосся, хоча є русяві, очі найчастіше темні (карі), голубих, сірих, світло-зелених очей менше.

Добавлено (23 минут) :
Гуцульський словник: буква «А»
Слово Значення Приклад
аба́зь // аби́рь виг. ужив. для відганяння овець
аби́х спол. щоб Аби́х здоро́у буу, шо пра́уду ка́жу (ВРж)
абоде́ присл. будь-де
а́вадь част. заст. чи, або
аві́за // авізо́н рідк. попередження, передвістя Сон дау меині́ аві́зу (Ндв)
аву́ш (аву́шь-аву́шь) виг. ужив. для відганяння курей, рідше качок
агі́ (агі́й, ігі́, ігі́й) // агйо́ // агу́ виг. ужив. для висловлення обурення, роздратування
а́ґрис (а́ґрест) бот. (Grosaluria) аґрус
ади́ // аді́т виг. ужив. для висловлення здивування; диви, бач
адука́т (адука́нт) адвокат
адука́тка (адука́нтка) жінка-адвокат
ає́ див. ая́
ай // айно́ част. так, дійсно, але
акура́т (якура́т) присл. якраз;
част. якраз, саме

аку́шь виг. ужив. для відганяння ягнят, лошат
алдома́ш (алдама́ш) могорич; пор. уг. aldomas
а́ле виг. невже, ой
алти́ці (анти́ці) // цве́коль (цви́коль) клин під рукавом сорочки
а́лярм тривога; пор. нім. Alarm, пол. alarm
алярмо́во присл. негайно, швидко
алярмува́ти (лярмува́ти) те саме, що ґвавтувати;
бешкетувати

амба́р комора;
велика скриня для зберігання зерна, муки

анджені́р (анджіні́р) інженер
анджені́рка жінка-інженер
анджіні́р див. анджені́р
анти́ці див. алти́ці
антра́мент (атра́мент) чорнило
антраменто́вий чорнильний
а́нцуґ (а́нцук) костюм (перев. чоловічий); пор. нім. Anzug
апрі́ль заст. квітень
апу́ль виг. ужив. для відганяння каченят
арґа́н див. арка́н
арда́н (йорда́н) церк. Богоявлення Господнє, Йордан, Водохреще (19.01);
ріка Йордан

ардани́ця // ардани́чка вода, освячена на Водохреще Води́чко-ардани́чко, ві́гой віт стру́піу мін’і́ ли́чко (КсПл)
аре́шт тюрма Сиго́дні рік, йак ві́йшоу з аре́шту (Гр)
арі́дник міф. чорт, злий дух
а́рія мотив плачу за померлим;
мелодія

арка́н (арґа́н) гуцульський чоловічий танець;
вуздечка

а́рмітка (а́рніка, а́рнітка) // а́рнік (а́рник, га́рник) бот. (Arnica montana) арніка Би́сте зна́ли, шо цес а́рник к’и́шко л’ічни́чий (Врт)
арна́рія зб. сукупність знарядь для жіночих робіт (напр. для вишивання, ткацтва тощо)
а́рнік (а́рник) див. а́рмітка
арші́ца важкодоступна вершина гори
асентиро́ваний призваний до війська, новобранець
асентирува́ти призивати до війська
асентеру́нок призов до війська; пор. нім. Assentierung
асє́к (осє́к) част. та, так, здається, мабуть
асикура́ція (сикіра́ція, сікіра́ція) // страхі́вка страхування
асикуро́ваний (сікіро́ваний) застрахований
асикурува́ти (сікірува́ти) страхувати; пор. пол. asekurować
ата́сь виг. ужив. для відганяння качок
атра́мент див. антра́мент
атру́сь виг. ужив. для відганяння кролів
а́фини (я́фини, я́фири) перев. мн., бот. (Vaccinium myrtillus) чорниці
а́финни́к (яфинни́к, яфірни́к) // я́финни́чі (яфирни́чі) зб. зарості чорниць; місце, де ростуть чорниці
ацю́ виг. ужив. для відганяння поросят
аче́й част. мабуть, адже
ачу́й (ачу́й-ачу́й) виг. ужив. для привернення уваги; слухай
ая́ (ає́ част. ужив. для підтвердження, рідше заперечення чиєїсь думки; так, ні

Добавлено (3 минут) :
Гуцули — етнографічна група українців, що живуть у Карпатах: Івано-Франківська, Чернівецька і Закарпатська області України; північ Румунії — мармороські гуцули.

Отже,на жаль,гуцули не мають відношення до Львівщини.Їх відношення до хокею також не доведено,на відміну від львів«ян
Добавлено (15 минут) :
Головною базою українських хокеїстів стало льодовище “Світязь” — улітку великий басейн, власність родини Терлецьких. На “Світязі”, який був розташований на розі сучасних вулиць Горбачевського і Сахарова, і нині заливають лід — це єдине місце у місті, де можна побачити сучасних хокеїстів…

Зараз це ковзанка «Медик» з штучним льодом.Там ми і граєм зараз.Майже через 100 років.Не дивина?

Это сообщение было отредактировано Security (30-09-2007 10:33 GMT+2)


ЛУПАЙТЕ ЦЮ СКАЛУ
 
VIPER
 

 
Статус онлайн-присутствия
 
Brovary
27-09-2007 10:13 GMT+2 - #20761 Цитировать выделение    

Хуясе накалякал скоко. Читать не буду. Поверю наслово....
Ну не главное кто там раньше Гуцулы или Киевляне. Главное что у нас есть своя команда. А Львов пока мечтает о профи CLUB. Но всеравно хочется в будущем видеть Гуцульских Бобров лидером ЧУ


Вечно молодой ... вечно пьяный ... :)
 
FCDK
 

 
Статус онлайн-присутствия
 
Kiev
27-09-2007 11:35 GMT+2 - #20763 Цитировать выделение    

скока букафф


 
Security
 

 
Статус онлайн-присутствия
 
Львів
27-09-2007 11:58 GMT+2 - #20764 Цитировать выделение    

Не читайте добродію, ЯКЩО НЕ БАЖАЄТЕ.Можливо,комусь і цікаво буде.Дякую,що вірите на слово.У Львові є достатньо команд і свій чемпіонат.Поки аматорський.Але усе-справа часу.Дякую за побажання успіхів.А з якого часу броварчани киянами себе зарахували?Можливо,я чогось не розумію.Але Ви просто знаходитесь неподалік від столиці,як і львів«яни від гуцулів.Але це не робить вас киянами,а нас гуцулами.З побажаннями успіхів Соколу і українському хокею,Security

Это сообщение было отредактировано Security (30-09-2007 09:57 GMT+2)


ЛУПАЙТЕ ЦЮ СКАЛУ
 
Andrey_k
 

 
Статус онлайн-присутствия
 
Киев-Ottawa
27-09-2007 14:23 GMT+2 - #20778 Цитировать выделение    

http://hklviv.com.ua/Default.aspx


 
Security
 

 
Статус онлайн-присутствия
 
Львів
27-09-2007 14:36 GMT+2 - #20786 Цитировать выделение    

Andrey_k

Добавлено (2 минут) :
Я у іншому клубі.ВІМ-Беркут Львів.Ми- чемпіони аматорської хокейної лігі минулого сезону.

Это сообщение было отредактировано Security (30-09-2007 09:33 GMT+2)


ЛУПАЙТЕ ЦЮ СКАЛУ
 
VIPER
 

 
Статус онлайн-присутствия
 
Brovary
27-09-2007 14:41 GMT+2 - #20787 Цитировать выделение    

Andrey_k :
http://hklviv.com.ua/Default.aspx

Та ты шо!!!!!!! прям NHL


Вечно молодой ... вечно пьяный ... :)
 
Security
 

 
Статус онлайн-присутствия
 
Львів
27-09-2007 14:45 GMT+2 - #20788 Цитировать выделение    

VIPER :
Та ты шо!!!!!!! прям NHL

Ну до НХЛ усьому українському хокею далеко, як до раю.Іронія тут не потрібна.Але ми маємо свою лігу,яка так і зветься-аматорська.Таких і у Канаді сотні.

Это сообщение было отредактировано Security (30-09-2007 10:16 GMT+2)


ЛУПАЙТЕ ЦЮ СКАЛУ
 
ALGIR
 

 
Статус онлайн-присутствия
 
Kiev
27-09-2007 16:24 GMT+2 - #20792 Цитировать выделение    

2 Секьюрити,
Спасибо за инфу,если еще есть чо интересного — присылай ссылку.
Удачи вашей команде и тебе.


 
R@G
 

 
Статус онлайн-присутствия
 
Kyiv
27-09-2007 17:21 GMT+2 - #20797 Цитировать выделение    

Не совсем понимаю, почему у некоторых столько злорадства...

Хоккей во Львове действительно присутствует!
Да, пусть это аматорский уровень... Но ведь не возможно ожидать развития без «наступления по всем фронтам»
В марте проводился турнир «Кубок Львова» среди любительских команд.
У ХК «Львов» есть детская школа и это еще один плюс!


 
Security
 

 
Статус онлайн-присутствия
 
Львів
30-09-2007 08:11 GMT+2 - #20832 Цитировать выделение    

ALGIR :
2 Секьюрити,
Спасибо за инфу,если еще есть чо интересного — присылай ссылку.
Удачи вашей команде и тебе.

Радий,що інфа виявилась корисною.Також самі найкращі побажання.

Добавлено (2 минут) :
R@G
Дякую за підтримку.Надіюсь на зустріч на льдовому майданчику.
P.S. А відео так і не скачується.Не знаю чому.Скачує,але вміст файлу 0 байт.

Добавлено (1 час 19 минут) :

R@G :
Не совсем понимаю, почему у некоторых столько злорадства...

Хоккей во Львове действительно присутствует!
Да, пусть это аматорский уровень... Но ведь не возможно ожидать развития без «наступления по всем фронтам»
В марте проводился турнир «Кубок Львова» среди любительских команд.
У ХК «Львов» есть детская школа и это еще один плюс!

Робота з молоддю проводиться у Львові і у нашому клубі —ВІМ-Беркут Львів.Запрошую всіх до Львова- у хокей пограти і Львів відвідати.

Добавлено (40 минут) :
Розповідаю про львівський хокей ,як частину всеукраїнського явища.Це наша спільна історія,у тому числі і киян, і гуцулів.Знаючи історію легше йти вперед.Усім нам.Разом.Слава українському хокею.

Это сообщение было отредактировано Security (30-09-2007 10:14 GMT+2)


ЛУПАЙТЕ ЦЮ СКАЛУ
 
Security
 

 
Статус онлайн-присутствия
 
Львів
06-10-2007 22:03 GMT+2 - #20990 Цитировать выделение    

02.10.06

Тріумф львівського хокею
У спорткомплексі Зооветеринарної академії перший в історії чемпіонат України з хокею на роликах. Головний підсумок змагань – цілковитий тріумф львів’ян. У змаганнях взяти участь зголосилися сім команд – зі Львова, Харкова, Києва та Донецька. Несподівано увесь п’єдестал пошани окупували господарі чемпіонату. Переміг у чемпіонаті України з роликового хокею досвід, а точніше – ветерани львівського “Вім-Беркута”. Їхні молодші одноклубники – другі. Бронзові нагороди у ХК “Львів”.
Чільники львівського хокею у такому успіху вбачають свідчення того, що спорт справжніх чоловіків на Львівщині розвивається правильно. За два роки у регіоні з’явилися більше 100 осіб, які постійно займаються хокеєм. Відтак за динамікою розвитку не тільки роликового, а й хокею загалом Львів поступається лише столиці. [[
/u]/b] У найближчих планах – проведення у Львові змагань відкритої аматорської хокейної ліги (АХЛ) Західного регіону, старт яких запланований на початок грудня.

Добавлено (8 минут) :
Українські команди вперше заграли на професійному рівні у чемпіонаті Польщі, саме там дебютувала львівська команда «Погонь», яка в перші роки зірок з небес не лапала, але й не провалювала сезони, займаючи, в основному четверті місця (учасників було від шести до восьми). Але 1929 році стався перший вдалий виступ — друге місце (вперед пропустили лише незмінного чемпіону Польщі тих років варшавський АЗС). В наступному році в чемпіонаті брало участь вже дві команди з України — долучилась львівська «Чарні». В результаті — «Погонь» знову друга, а «Чарні» — четверта. Ще через рік, було вже три львівські команди — на турнір заявилась ще й «Лехія».

А ось у 1933 році «Погонь» завоювала й перший трофей — чемпіон Польщі. Щоправда, це почесне звання довелося розділити з варшавською «Легією». 1935 рік став справжнім бенефісом львівського хоккею — чемпіонський титул у фіналі розіграли між собою «Чарні» та «Лехія». Саме перші й перемогли у напруженій боротьбі. На цьому досягнення українців у чемпіонаті Польщі скінчилися. А там, і Друга Світова почалась і ні про який хоккей не йшло і мови.

ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА. «Сокільський рух» та Іван Боберський

20 серпня 2007

Спортивні організації були важливою складовою громадянського суспільства в Галичині.

1811 р. Фрідріх Людвіґ Ян відкрив у Берліні перший у Європі спортивний майданчик. Німці шанують його як фундатора масового спортивного руху, який водночас сприяв поширенню німецького націоналізму й об'єднанню Німеччини. За німецьким прикладом 1862-го чехи створили свій «Сокіл». У Львові польський «Сокіл» засновано 1867-го, український — 1894 р.

Іван Боберський народився 14 серпня 1873-го в с. Доброгостів, тепер Дрогобицького району, в сім'ї священика. Після закінчення Самбірської гімназії та Львівського університету продовжив навчання в університетах Відня та Граца. Завершивши навчання, І. Боберський подорожував Францією, Швецією, Чехією, Німеччиною. Там захопився масовим спортом, вивчав форми й методи фізичного виховання.

1900 р. І. Боберський повернувся до Львова. Викладав греку, латину, німецьку мову та фізичну культуру в Академічній гімназії, уроки фізичної культури провадив також у гімназії сестер василіанок. Із його іменем пов'язана підготовка перших учителів і вчительок фізичного виховання. 1901-го І. Боберського обрали заступником голови українського «Сокола». А 1902-го «соколи» вперше виступили з вправами публічно і тим самим почали позитивно впливати на ставлення громадськості до фізичного виховання.

1908 р. І. Боберський очолив «Сокіл». Власним коштом він опублікував перші підручники гімнастичних вправ і спортивних ігор: «Забави й гри рухові» (1904-1905), «Копаний м'яч» (1906), «Значення руханкових товариств» (1909) тощо. 1913-го завдяки його підтримці видано перший посібник для українського «Пласту» Олександра Тисовського. За редакцією І. Боберського виходили неперіодичне видання «Вісти з Запорожа» (1910-1914), місячник «Січові вісти» (1912-1914), випускав також метелики, гасла, картки, діаграми, афіші спортивної тематики. З рефератами про значення фізичної культури він об'їздив усю Галичину. Брав участь у конгресі робітників фізичної культури у Відні 1910-го, а 1912-го возив своїх вихованців на змагання до Праги. Термінологія, яку створив І. Боберський (сітківка або відбиванка — волейбол, копаний м'яч — футбол, наколесництво — велоспорт, гаківка — хокей) проіснувала на Західній Україні до приходу радянської влади.

1906 р. І. Боберський заснував в Академічній гімназії перший український спортивний гурток, де школярі займалися легкою атлетикою, футболом, боксом, хокеєм на траві, лещетарством, туризмом і санним спортом. 1908 р. він організував перший український «Спортовий кружок гри ніжної пілки». Цей гурток переріс у спортивний клуб «Україна» — найсильніший український футбольний клуб Галичини, з яким після Першої світової війни у Львові змагалися «Полонія» і єврейська «Гасмонея».

Тож український спортовий рух Галичини набув масового характеру саме в останні роки перед Першою світовою війною. А українська спортова мережа завдячує своїм існуванням передовсім І. Боберському, який чимало доклався до розвитку спорту не лише в містах (спортивні гуртки гімназій Тернополя та Перемишля переросли в товариства «Поділля» і «Сянова Чайка»), а й по селах. Якщо 1902 р. український «Сокіл» мав лише шість філій, то 1914-го — 974. А врахувавши ще 800 «Січей» («Соколи» перебували під ідейним впливом Національно-демократичної партії, «Січі» — Радикальної партії), то з'ясуємо, що кожне третє село Галичини мало свій спортивний клуб!

1911 р. І. Боберський проголосив гасло «Добудьмо для себе самі українську спортову площу у Львові!» З його ініціативи товариство «Сокіл-Батько» розпочало акцію викупу земельної площі для спорудження стадіону. З цією метою І. Боберський ініціював збір коштів у діаспорі.

Під час Першої світової війни І. Боберський входив до складу Бойової управи Українських Січових Стрільців, з 1915 р. — член Головної Української Ради, у 1918-1919 рр. — референт пропаганди Державного секретаріату військових справ ЗУНР.

У листопаді 1920 р. вирушив до США та Канади збирати кошти на потреби уряду ЗУНР. Там затримався довше, брав активну участь у житті української діаспори. За його редакцією вийшли альманахи «Нове поле» (1927), «Прерія» (192, «Кленовий лист» (1929). Друкував статті в інших українських періодичних виданнях США та Канади, а також у львівських часописах «Діло» й «Нова зоря». Нині у Вінніпезі діє бібліотека його імені.

1932 р. І. Боберський переїхав із Канади до Югославії, де мешкав у містечку Тржич (звідти походила його дружина). Там і помер 17 серпня 1947 року.

До 1977 р. стадіон українського «Сокола» перебував на балансі спортивного товариства Міністерства внутрішніх справ СРСР «Динамо». Однак того року споруду засипали та розпочали споруджувати будинок Львівського обкому партії. Будова тривала понад десять років. Розповідають, що обладнаний за останнім словом архітектурної моди будинок уже був готовий до здачі в експлуатацію, коли львів'яни на мітингах епохи «перебудови» почали вимагати припинити фінансування будівництва помпезної споруди. Відтак протягом ще десяти років новобудова стояла пусткою, а поки міська влада ламала голову над тим, що з ним робити, встановлену там італійську сантехніку, опалення й елементи інтер'єру розікрали. Задум вселити туди лікарню не вдався, після тривалих вагань лікарі відмовилися у зв'язку з непристосованістю приміщень. Нарешті 1996 р. у відремонтований будинок вселилася податкова адміністрація Львівської області. А про І. Боберського та стадіон «Сокола» тепер нагадує лише скромний пам'ятний знак навпроти парадного входу.

Ігор Чорновол

ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА

Історія хокею в Україні не така вже й древня, щоб не знати, що налічує вона більше, ніж 40 років. Незрозуміло чому, але хокейні функціонери за відправну точку взяли жовтень 1963 року — початок виступів новоствореної хокейної команди майстрів київського «Динамо» у першостях СРСР. А що, до цього хокею в Україні не було? Варто нагадати, що ще у першому чемпіонаті СРСР у 1946—1947 рр. взяла участь команда ужгородського «Спартака», у другій групі першості СРСР виступали хокеїсти «Локомотива» з Харкова, починаючи з 1949 року регулярно проводився чемпіонат України. У ті часи географія українського хокею охоплювала не тільки визнані хокейні центри — Київ і Харків, але й Ужгород, Дрогобич, Львів, Івано-Франківськ, Чернівці, Суми, Чернігів, Вінницю, Полтаву. Змагання з хокею були проведені і на першій Українській зимовій спартакіаді 1962 року, а у тому ж році збірна України посіла четверте місце в хокейному турнірі першої Зимової спартакіади народів СРСР. Тож чому ми повинні про все це забути і робити вигляд, що до 1963 року хокею в Україні не було? Тільки тому, що комусь дуже захотілося зайвий раз «засвітитися» на публіці та продемонструвати свою турботу за розвиток цього виду спорту, задля чого й «підігнали» круглу дату? Але достатньо подивитися на результати цієї «турботи», аби зрозуміти, що приводи для радощів відсутні.

Добавлено (12 минут) :
Історія спорта в україні
Академічному спортивному товариству «Україна» – 90 рокiв

Початок ХХ ст. став для українців Львова часом небувалого духовного піднесення. У 1911 р. у 15 українських школах (семiнарiях, бурсах, гiмназiях) навчалося 2658 молодих українців, а ще 876 – у школах iз польською мовою викладання. Зазвичай своє дозвілля учнi проводили в рiзноманітних спортивних гуртках, якi дiяли майже при кожній школі (наприклад, в Українському спортовому кружку, який дiяв при Цiсарсько-королiвськiй руськiй академiчнiй гiмназiї, у 1906 р. займалося 110 українцiв). Тому після вступу до вищих навчальних закладiв українська молодь одразу вiдчувала відсутність спортивного товариства.

У 1911 р. у Львiвському унiверситетi навчалося 1142 українських студенти та понад 200 українських академiкiв, а у Львiвськiй полiтехнiцi – лише 66 українцiв. Найчисельнiшим українським учнiвським осередком була Цiсарсько-королiвська академiчна гiмназiя, де вчилося 1373 українці. Академiчна гiмназiя тоді входила до структури Львiвського унiверситету й була створена з метою пiдготовки молодi до вступу та навчання у Францисканському унiверситетi. Тож створення власного спортивного товариства тоді було справжнім велінням часу, потребою не лише духовною, а й навіть фізіологічною.

Згадуючи про початки товариства «Україна», Iван Боберський пише: «Звернувся я до моїх тодiшнiх вихованцiв серед академiчної молодi iз пропозицiєю щодо створення у Львiвському унiверситетi репрезентацiйного спортового клубу української молодi, який повинен називатися «Україна» та заохочувати студентiв до занять спортом. Клуб мав спонукати українську молодь не тiльки до духовного, але й до фiзичного удосконалення. Дружини копаного м’яча, гакiвки, бейсболу мають не тiльки змагатися iз командами чужих клубiв, але i заохочувати українську молодь до спiвпрацi iз молоддю iнших народiв».

10 вересня 1911 р. товариство «Сокiл-Батько», яке очолював професор Iван Боберський, разом iз товариством «Сiч», яким керував Кирило Трильовський, органiзували у Львові Перший краєвий здвиг в пам’ять 100-річних уродин поета Маркiяна Шашкевича, що перетворився на величний тріумф українського духу та галицької пiснi. Пiд його враженням у Львiвському унiверситетi, який носив тодi iм’я Франца I, 22 вересня 1911 р. вiдбулися установчi збори зі створення спортивного товариства вищих шкiл «Україна».

Iван Боберський згадує: «Ще до початку сходин його пропозицiя була зустрiнута академiками з якоюсь настороженiстю та непевнiстю. А чи не на-трапить такий клуб iз таким iменем у Львiвському унiверситетi на спротив?.. Смiливiсть перемогла. Клуб заложено».

З допомогою вихованців академiчної гiмназiї задум професора Iвана Боберського було врештi реалiзовано у його рiдному унiверситетi, де вiн колись студiював нiмецьку мову. Товариство фактично стало продовженням футбольної команди «Україна», яку ще в 1903 р. Iван Боберський створив у Цiсарсько-королiвськiй руськiй академiчнiй гiмназiї, де поряд iз релiгiєю, калiграфiєю, спiвами, латинською та грецькою мовами й лiтературами, нiмецькою мовою, географiєю та iсторiєю, математикою та природничою iсторiєю, починаючи з ХIХ столiття, вивчали й гiмнастику (фiзичне виховання).

Особливу активнiсть виявили студенти-правники Матвiй Яворський, Василь Палiїв, Гриць Лучакiвський та студент медицини Стефан Гайдучок. Завдяки їхнiй невтомнiй працi вже 27 вересня 1911 р. установчi збори продовжили свою роботу. На цих сходинах Матвiй Яворський зачитав студентам Статут товариства. Пiсля обговорення та внесення змiн Устав, як його тодi називали, ухвалили та надiслали в намiсництво для затвердження.

Членами спортового товариства «Україна» відразу стали 43 українських студенти, що засвідчило велику за-цiкавленість української молодi iдеєю спорту та усвiдомленням його значення для реалiзацiї української нацiональної iдеї. Від самого початку Товариство було доступним для українських студентів та професорів з iнших вищих шкiл Львова. Про це свiдчить 15 стаття Статуту: «Звичайним членом Товариства можуть бути: а) студенти й студентки всiх вищих шкiл у Львовi; б) професори й доценти всiх вищих шкiл у Львовi». Шляхом вiдкритого членства Товариство поширювало українську державницьку iдею.

Задля швидшого розвитку рiзних видiв спорту було вирiшено роздiлити Товариство на секцiї. Спочатку створили сiм секцiй: з футболу, тенiсу, легкої атлетики, важкої атлетики, туризму та стрiлецтва. Члени спортового товариства «Україна» могли вибрати собi той вид спорту, який вiдповiдав їхнiм можливостям. Згодом програму видiв спорту, якi «Україна» розвивала, було розширено. Так, газета «Дiло» повiдомляла, що професор Iван Боберський запровадив в товариствi «Україна» модерний вид спорту – гакiвку на ледi (так тодi називали хокей).
Пiд враженням свята Покрови, сповненi енергiї та запалу, молодi академiки органiзовують 15-18 жовтня 1911 року Першi запорiзькi iгрища, які за характером та формою проведення стали українським аналогом грецьких олiмпiад. Змагання проходили на стадiонi гiмнастичного товариства «Сокiл-Батько» за участю п’яти українських товариств. До програми легкоатлетичних змагань увiйшли: бiг на 100 метрiв, бiг на 5000 метрiв та одну англiйську милю, стрибки у висоту та довжину, метання диску та списа, ходьба на 3 кiлометри. Пiсля закiнчення першої частини змагань iз легкої атлетики о 15 год. розпочався футбольний матч мiж командами академiчної гiмназiї та СТ «Україна». Напередодні, 11 жовтня 1911 року, «Дiло» надрукувало оригiнальний анонс цього футбольного матчу: «В недiлю, 15 жовтня, обiд мусить бути точно о 1-iй годинi пополудню, бо рiвно о 3-iй годинi розпочнеться зустрiч у союзнику (Assotiation football) мiж Першою дружиною академiчного спортового товариства «Україна» та Першою дружиною львiвського «Українського спортового кружка». Початок точно о 3-iй на стадiонi «Сокола-Батька». Цiна входу – 0,60 крон. Для учнiв, академiкiв та вiйськових – 0,30 крон. Сидячi мiсця на степеницi (трибунi), замовленi для пань, – по 0,70 крон. Мiсця в льожi – по 1,20 крон».

За футбольну команду СТ «Україна» виступали С.Королик, В.Богонос, К.Мацюрак, Д.Вахнянин, К.Шуховський, Г.Лучаківський, Р.Носковський, А.Зелений, I.Трушанко, В.Косаревич та С.Гайдучок. Цей перший матч футбольної дружини СТ «Україна» закiнчився перемогою гiмназiйного клубу «УСК» iз рахунком 2:1. Перемога «УСК» була цiлком закономiрною, бо це була уже добре зiграна команда, яка мала в своєму складi найкращого українського нападника Костю Гусакiвського та сильного оборонця Василя Остапчука. Команда «УСК» ще в 1910 роцi з метою створення сильної футбольної дружини об’єдналася з командою спортового клубу «Днiпро», щоб гiдно змагатися з польськими, жидiвськими, чеськими та нiмецькими командами. Футбольна дружина «УСК» на той час була найсильнiшою командою української громади Львова.

Всi учасники Запорiзьких iгрищ були задоволенi як добрим рiвнем органiзацiї, так i показаними результатами. Загальнокомандну перемогу на Першiй українськiй олiмпiадi здобуло академiчне спортове товариство «Україна».

Першi загальнi збори академiчного спортового товариства «Україна» вiдбулися 12 листопада 1911 р., на яких було обрано керiвні органи Товариства: головою став Матвiй Яворський, а його заступником – Василь Косаревич. Адмi-нiстративну ланку у Товариствi академiки довiрили Антонові Зеленому – секретар (писар), Василю Палiїву – касир (скарбник), та Володимиру Костецькому – адмiнiстратор (господар). Начальником змагової комiсiї став Стефан Гайдучок, а заступником та секретарем – Iван Гасман. Оскільки кожну секцiю очолював фаховий тренер-видiловий, то збори мали право обирати їхніх заступникiв. Не забули студенти i про духовного батька, обравши Iвана Боберського почесним членом Товариства.

Створення спортового товариства «Україна» було ще й одним із етапiв змагань за український Унiверситет у Львовi. Саме в 1910-1911 роках виникла сприятлива полiтична ситуацiя для створення товариства з такою смiливою назвою. Намiсник Галичини Бомбжинський був готовий на все, щоб заспокоїти масові протести української гро-мадськості Львова після ганебного вбивства студента права Адама Коцка польськими шовiнiстами.

26 листопада 1911 р. намiсництво затвердило Статут і на його пiдставi дало згоду на створення Товариства студентiв вищих шкiл «Україна». Це було вже 21 товариство української громади Львова, яке зареєструвала австрiйська влада, але перше українське студентське спортивне товариство.

По завершенні першого лiтнього сезону, у грудні, у спортовому товариствi «Україна» було вiдкрито двi секцiї iз зимових видiв спорту: ковзанярську (совгову), яку очолив фаховий тренер – професор Петро Франко (допомагали йому студенти А. Борщiвський та К. Гасман), та лижну (лещатарську) під керівництвом визначного географа, професора Львівського унiверситету доктора Степана Рудницького, заступниками якого були сини Івана Франка – Петро і Тарас.

16 грудня 1911 р. вiдбувся підсумковий спортивний вечiр першого спортивного року Товариства. Пiсля нагородження переможцiв Перших запорiзьких ігрищ промову-звернення до української молодi виголосив великий ентузiаст та прихильник Товариства доктор Степан Рудницький. Так виникло та утверджувалося академiчне спортове товариство «Україна» у Львовi.

Добавлено (2 минут) :
Львів.ВУЛ.РУСЬКА Будинок № 20. У XVII ст. на цьому місці стояв будинок грецького купця Ізаровича. Б 1708 р. його купила католицька церква під духовне училище для вірменської та української молоді. З середини XVIII ст. належав єзуїтам, потім євреям Баллабанам та їхнім нащадкам. На середину XIX ст. був значно перебудований, і поглинув, мабуть, сусідні кам'яниці. У 1851 р. він мав чотири поверхи, п'ять вікон по фасаду, заходив далеко у ділянку. На першому поверсі містилися крамнички, склади, шинки. А на інших поверхах мешкало 73 єврейські родини — 314 постійних мешканців, не беручи до уваги тимчасових.
Сучасний будинок вирізняється своєю оригінальною архітектурою. Як свідчить напис кириличними літерами на фронтоні, закладений він у 1905 р. (будівництво закінчено у 1906 р.). Авторами проекту були І.Левинський, О.Лушпинський, Т.Обмінсь-кий. Будівництво здійснене в стилі сецесії, з широким використанням елементів українського народного орнаменту та кольорових керамічних вставок. Збудований для страхового товариства «Дністер».
У 1907 р. С.Чарнецький поставив тут «Украдене щастя» [.Франка у первинному варіанті. Але на вимогу цензури у постановці довелось чимало змінити. Вистава була відновлена лише через 40 років.
У 1908 р. тут дебютував уславлений режисер і актор Лесь Курбас. Він поставив п'єсу Є.Чиркова «Євреї» і виконав у ній головну роль. У 1987 р. на честь Л.Курбаса була відкрита меморіальна дошка.
Уже перед 1914р. тут містилося спортивне товариство студентів вищих шкіл «Україна». Саме при ньому була організована перша в Україні хокейна команда «СТ Україна» (йдеться про хокей з шайбою — канадський хокей). Виступи почалися 1929 р. Рік грали в класі «Б», потім перейшли до класу «А». Команда проіснувала до 1943 р. В її складі був воротар М.Скрипій на прізвисько «Тиґрис» (тигр). Він першим у світі застосував захисну маску, зробивши ЇЇ з польської солдатської каски і дротяної сітки.
Нині в будинку містяться поліклініка і спортивний зал.

Это сообщение было отредактировано Security (06-10-2007 23:03 GMT+2)


ЛУПАЙТЕ ЦЮ СКАЛУ
 
sviste
 

 
Статус онлайн-присутствия
 
08-10-2007 12:26 GMT+2 - #21023 Цитировать выделение    

VIPER :
А как там львовская команда называется Гуцульськи Бобры ? или как.....

Блин а ти чего такой злой, человек нормалний предлогает поиграть в хоккей, приглошает в гости, а у тебя сразу жлобские шуточки..
Давай я так скажу что ті баран — не в обиду сказано, я думаю что тибе неприятно ето слишать, вот не будь селом, а лудше би взял би и поехал би во Львов и посмотрел как твои западние братья играю в хоккей


 
Security
 

 
Статус онлайн-присутствия
 
Львів
08-10-2007 12:34 GMT+2 - #21025 Цитировать выделение    

SVISTE

Дякую за підтримку.Якщо граєш у хокей,запрошуєм.Якщо,ні-також.Львів вартий уваги в любому разі.Ще раз вдячний.

Добавлено (8 минут) :

VIPER :
Хуясе накалякал скоко. Читать не буду. Поверю наслово....
Ну не главное кто там раньше Гуцулы или Киевляне. Главное что у нас есть своя команда. А Львов пока мечтает о профи CLUB. Но всеравно хочется в будущем видеть Гуцульских Бобров лидером ЧУ


Ця прекрасна команда Сокіл- не тільки у вас.Сокіл такий же мій рідний, як і твій.Та і ділити поки немає чого.Всього один профіклуб на всю Україну.Але ПОКИ.А далі буде.Обов«язково.

Это сообщение было отредактировано Security (08-10-2007 12:43 GMT+2)


ЛУПАЙТЕ ЦЮ СКАЛУ
 
VIPER
 

 
Статус онлайн-присутствия
 
Brovary
08-10-2007 13:06 GMT+2 - #21028 Цитировать выделение    

Бажаю успіху!!! без усякого сарказму та іронії ........


Вечно молодой ... вечно пьяный ... :)
 
Security
 

 
Статус онлайн-присутствия
 
Львів
08-10-2007 13:12 GMT+2 - #21029 Цитировать выделение    

2 VIPER

Дякую.Нічого поганого.Гумор потрібен.Навіть злий.Особливо при нинішньому стані нашого хокею.


ЛУПАЙТЕ ЦЮ СКАЛУ