хоккей, hockey, сокол киев, sokol kiev kiew, кхл, нхл, чемпионат мира, hockey fights, мир хоккея, equipment, украинский хоккей, по хоккею беларуси россии, чемпионат мира по хоккею, детский хоккей, чемпионат россии высшая лига

Хоккейные публикацииСоколАнтон Рубан: «Неправда, що в Києві погано ставляться до росіян»

13-03-2021 22:06 Josh

Фото Івана Вербицького
23-річний російський нападник київського «Сокола» став одним із головних відкриттів регулярного сезону Української хокейної ліги. З 44 очками (23 голи і 21 передача) Антон Рубан входить до числа найкращих бомбардирів чемпіонату. З маловідомого хокеїста Антон за півроку перетворився на одну із найзнаковіших постатей турніру. Правда, наразі любителі хокею знають Рубана лише за суто ігровими характеристиками.

У цьому інтерв’ю Sport.ua знайомить читачів із головним голеадором «Сокола» ближче. Рубан розповів, як важко пробитися в елітні команди на його Батьківщині, про те, як місяць хворів на коронавірус, чи змінив за останніх півроку своє ставлення до України і чи збирається приймати українське громадянство.

— Антоне, схожа з нинішньою результативність у вас була хіба в останньому сезоні у Молодіжній хокейній лізі (в складі «Кузнецьких Ведмедів» у сезоні-2017/2018 Рубан у 59 матчах набрав 80 (35+45) очок – прим.). Коли переїжджали до Києва, розраховували, що сходу заграєте у дорослому хокеї настільки продуктивно?

— Впевненість у собі була. Ще й раніше. Просто після молодіжного хокею, де в МХЛ провів 59 матчів, надалі серед дорослих виходив на лід у 18-20 поєдинках і проводив на майданчику дуже мало ігрового часу, приблизно по сім хвилин на гру. Звісно, на більшість мене теж не випускали. За таких умов свій хокей знайти важко. У «Соколі» граю в перших двох ланках, виходжу на більшість. Ось і причина результативності.

— Коли сюди їхали, мали гарантії, що тренер вам довірятиме?

— Розмова з самого початку велася про те, що або перша ланка і гра в більшості, або звідси їду. Мав розмову і тренер мені сказав, що легіонери мають давати результат. Якщо в мене буде виходити, то гратиму багато.

— Як взагалі у вас виник варіант із «Соколом»?

— Я довго очікував на варіанти в Росії. Але в підсумку дочекався запрошення в Казахстан, в «Актобе». Там уже домовилися про суму контракту, протягом тижня тренувань мене готували виступати в першій ланці, проте захворів на коронавірус. Як наслідок, замість підготовки до сезону, протягом місяця був ізольований, не виходив з дому. При цьому почувався нормально, жодних притаманних хворобі симптомів у мене практично не було. Однак позитивний тест здав і через тиждень, тому з хати не випускали. Виходить, просидів місяць у чужій країні на карантині. Зарплати мені за цей час не платили, просто приносили щодня їжу і речі першої необхідності. Коли ж видужав, уже був старт сезону. Тих умов, про які ми домовлялися до переїзду, клуб мені вже не забезпечував. Мені пропонували надто малу зарплату, тому вирішив не залишатися. Зв’язався з агентом і він відразу запропонував їхати до Києва.

— Зачекайте. Якщо вірити ресурсові Eliteprospects, на початку нинішнього сезону ви зіграли два матчі за білоруський «Брест».

— Я туди поїхав, бо з’явилася нагода потренуватися. До того з лютого, відколи провів останнє тренування з новокузнецьким «Металургом» і ковзанки в Росії закрили на карантин, я понад п’ять місяців не катався на льоду.

— «Сокіл» відродився після шестирічної відсутності. Не було побоювання, що проект може бути тимчасовим і їхати сюди не варто?

— Після розмови з тренером киян Костянтином Сімчуком, якого знав ще за спільною роботою в «Металурзі», не було. Він запевнив, що все буде добре.

— Крім тренера, в «Соколі» зразка старту сезону ви, здається, знали тільки оборонця Іллю Олендаренка, котрий так само, як ви, є вихованцем омського хокею.

— Іллю і ще кількох хлопців, які були на перегляді, але в «Соколі» не залишилися, скажімо, Льоху Баскова, який зараз виступає за ЦСК ВВС із Самари. Зрештою, впродовж першого місяця в Києві мені було важко не через те, що не знав людей і не міг адаптуватися. З цим проблем не мав. А ось форму після тривалої паузи було набрати важко. Зборів не проходив, а самостійно відновити кондиції вельми складно. Тому впродовж першого місяця працював з подвійним завзяттям, щоб до старту сезону підійти в найліпшому стані. Хоча в перших матчах одначе нічого не виходило. Не міг набрати жодного очка. Вкотився в процес десь ігор через п’ять. З’явилася впевненість у своїх силах.

— Антоне, як вихованець омського хокею ви, мабуть, найперше мріяли виступати за «Авангард». Однак до головної команди, яка виступає в КХЛ, ви так і не дотягли, обмежившись виступами за клуб МХЛ «Омські Яструби».

— Так, «Авангард» для мене особливий, бо я виріс на його матчах. У нас грало чимало видатних хокеїстів, серед яких найперше згадаю чеха Яромира Яґра. Мені дуже подобалася спостерігати за його грою. Він був одним з найяскравіших гравців «Авангарду». Дивився на Яромира і намагався вчитися грати так, як він. Особливо вражало, як Яґр володів шайбою і прикривав її корпусом. У цьому компоненті він був одним із найкращих в світі. Для мене було великим щастям бачити гру такої легенди вживу. Та й загалі в Омську Яромира всі люблять. Крім того, в дитинстві мені подобалася гра іншого чеха Якуба Клепіша, а також Алєксандра Попова і Алєксандра Пережогіна.

Тому так, «Авангард» — то особливе. Але на драфті МХЛ мене вибрав «Автомобіліст» із Єкатеринбурга. Проте оскільки наш клуб мав опцію захищати своїх гравців, я залишився в Омську. За два роки особливої ігрової практики не отримав, в основному сидів. Тому дуже зрадів, коли в 2016-му з’явився варіант з Новокузнецьком. Перший рік, коли наша команда виграла бронзу МХЛ, там теж грав небагато. Залишився ще на рік, бо тренер пообіцяв, що наступного сезону гратиму більше. Так і вийшло. Після повноцінного сезону в МХЛ у складі «Кузнецьких Ведмедів», у якому став найкращим бомбардиром команди, розраховував, що шанс зіграти в КХЛ мені дадуть. Хоч спробувати. Але не вийшло. Агенти не змогли знайти жодного варіанту, а в новокузнецькому «Металурзі» обіцяли максимум виходи в четвертій ланці. Тому тоді, восени 2018-го вирішив, що ліпше їхати в Казахстан і виступати за «Торпедо» з Усть-Каменогорська. Але там теж не пощастило – в команду набрали досвідчених гравців, яким тренер довіряв більше. Так, це був вже дорослий хокей, але я зіграв дуже мало матчів (19) і навіть набрав у них 11 очок. Представляючи четверту ланку, набирати очки складно.

— Руки не опускалися?

— Ні. Розумів, що мені треба потрапити до тренера, який у мене повірить і дасть ігровий час.

— Знайшли такого в особі наставника «Сокола» Олега Шафаренка?

— Так. Він мені довіряє, випускає на більшість.

— Шафаренкові – 39, він молодий тренер. Раніше, здається, працювали з досвідченішими спеціалістами.

— Торік у мене був тренер приблизно віку Олега Леонідовича. Але треба розуміти, що в Росії інші завдання і підбір гравців дуже серйозний. В першу-другу ланки там ставлять досвідченіших хокеїстів, за плечима яких уже чимало матчів. Молодим гравцям у Росії пробитися дуже важко.

— Судячи зі слів віце-президента «Сокола» В’ячеслава Лецкана, зарплати в київському клубі не дуже високі. Вас це не зупиняло?

— Зарплати невисокі, але є премії, бонуси. Втім, мені зараз, після двох сезонів, впродовж яких грав дуже мало, важливо не стільки заробляти, скільки максимально часто з’являтися на льоду. Дуже хотілося довести, що можу набирати очки серед дорослих так само, як і в МХЛ. А про інші гроші поговоримо в міжсезоння.

— Антоне, ви знаєте, хто такий Олександр В’юхін?

— Звісно. Воротар, грав за омський «Авангард». Олександр грав у воротах «Авангарда» разом із Соколовим у чемпіонському сезоні 2004 року. Я тоді був маленьким, ходив на хокей разом із батьками.

— А знаєте, що Олександр на початку 90-х виступав за «Сокіл», потім тривалий час грав за збірну України, зокрема був її основним воротарем на першому чемпіонаті світу в елітному дивізіоні у 1999-му?

— Ні, цього не знав.

— Веду до того, що В’юхін був першим вихованцем омського хокею, який прийняв українське громадянство. Нині говорять, що ви можете стати другим.

— Такі розмови справді ведуться, хоча якоїсь конкретики наразі не було. Наскільки я розумію, з боку української Федерації хокею інтерес є. З новим головним тренером збірної України Вадимом Шахрайчуком теж знайомий з часів виступів у Новокузнецьку. Буду розмовляти і приймати рішення. Хочеться гарно завершити цей сезон, а потім подумаю, що робити далі.

— Ви, мабуть, знаєте, що фанати «Сокола» сприйняли появу великої кількості росіян у клубі негативно. І причина – у війні.

— Звичайно, чув. Але намагався концентруватися на хокеї. Тренер ставиться до всіх гравців незалежно від національності однаково. А ми доводимо право виступати за «Сокіл» грою. І, здається, уболівальники це теж бачать. У спілкуванні жодного негативу в ставленні до себе не відчував. Та й взагалі мені подобається у Києві. Люди тут доброзичливі.

— За проведених в Україні півроку ваше ставлення до нашої держави і подій на її сході змінилося?

— В політику я не влажу. Можу говорити про побут, те, що відчув на собі. Коли їхав до Києва, казали, що тут погано ставляться до росіян. Побачив, що то неправда. Ніхто мені за те, що я росіянин, не дорікав. Та й взагалі вважаю, що немає поганих націй – є добрі і погані люди, незалежно від того, де вони народилися.

— Ілля Олендаренко говорив, що поступово вивчає українську мову. А ви?

— Теж намагаюся. Доводиться. У вас закон ввели про обов’язкове вживання української в сфері послуг. Ходимо в кафе, магазини, тому доводиться розуміти, що тобі кажуть. Тим паче, що російська й українська мови схожі, нічого складного тут немає. Говорити українською мені важко, але розумію практично все.

— На вашу думку, спорт поза політикою, як про це намагаються говорити, чи її частина?

— В ідеалі мав би бути поза політикою. І для людей, які займаються спортом, то справді так є. Натомість політики намагаються лізти в спорт і користуватися ним у своїх інтересах. Приміром, я не можу сприйняти, що Росії заборонили виступати на міжнародній арені під своїм прапором. Звісно, спортсмени будуть виступати й без прапора, але це не дуже приємно.

— Календар регулярного чемпіонату УХЛ – дуже насичений. Маєте час, щоб познайомитися з Києвом?

— У принципі, так. Коли нема матчів, проводимо одне тренування на день. О десятій ранку попрацювали і до обіду вже вільні. Правда, здебільшого волію знаходитися вдома з дружиною Діаною. Ми зустрічалися ще зі школи, з 16 років, а рік тому побралися. Діана їздить зі мною всюди, де б я не грав. У Києві здебільшого гуляємо у себе на районі (клуб винаймає нам квартиру в житловому комплексі «Чайка»), іноді відвідуємо кафе і ресторани. Серед того, що бачив у центрі, вразила Києво-Печерська лавра. Я православний і для мене це місце особливе. В Росії теж багато церков, але масштаби Лаври у Києві вразили. Там дуже красиво.

— Помандрувати іншими українськими містами плануєте?

— Хочеться після завершення сезону з’їздити до Одеси і Львова. Ці міста всі хвалять, хочеться побачити на свої очі.

— Але попереду плей-оф. Керівництво «Сокола» вже заявило, що команда збирається боротися за чемпіонство. Не зарано як для клубу, який після відродження не проіснував і року?

— Чому ж? Такі розмови велися ще з початку сезону, а в його ході ми побачили, що не поступаємося жодному з суперників. У цій лізі «Сокіл» не слабший ні за кого. З будь-якою командою ми граємо з максимальною віддачею. В тих матчах, що програвали «Донбасу», поступалися то по булітах, то пропускали за 30 секунд до завершення основного часу.

— Але в «Донбасі» і «Кременчуку» в порівнянні з «Соколом» грають дядьки.

— Так, люди серйозні, за їхніми плечима не один сезон в КХЛ. Проте мені, навпаки, цікаво протистояти таким суперникам. Набираєшся досвіду, стаєш сильнішим. Можу сказати, що ми з тренерами і гравцями налаштовуємося на здобуття чемпіонства. Нам це під силу. Будемо боротися. Зрозуміло, що в плей-оф хокей у порівнянні з регулярним чемпіонатом буде зовсім іншим. Там всі команди вирівнюються, намагаються уникати тих помилок, які можна дозволити в «регулярці». В плей-оф ціна однієї шайби може бути надто високою.

Іван Вербицький, Sport.ua

Вот что хочу сказать по этому поводу...


а что, сгодится этот фраерок
почему автор не задал одного из беспокоящих вопросов:
1) правда что команда обращается к главному тренеру ласково — клоун?
2) как проходит репетиция покаяния житника?
тем более с украинским паспортом у него будет шанс выиграть с донбассом конитнетальный кубок и попасть в лигу чемпионов ,а там может засветиться перед боссами нхл или богатых европейских клубов и жизнь благодаря украинскому паспорту у парня наладится
итог: автор дэбил ,задавал клоунские вопросы.а вот этого кацапчика можно осчастливить выдав ему и его жене благополучный украинский паспорт.

— Ви, мабуть, знаєте, що фанати «Сокола» сприйняли появу великої кількості росіян у клубі негативно. І причина – у війні.

кто тебе автор такое сказал? если кацап не испорчен кхлом или сборной расеи и ебашит на льду то всем похуй сколько гостербайтеров из россии.

— А знаєте, що Олександр на початку 90-х виступав за «Сокіл», потім тривалий час грав за збірну України, зокрема був її основним воротарем на першому чемпіонаті світу в елітному дивізіоні у 1999-му?

а то что он в харькове играл знал?)
чуваку повезло что не попал в кхл а значит не испортили парня.

— Антоне, як вихованець омського хокею ви, мабуть, найперше мріяли виступати за «Авангард». Однак до головної команди, яка виступає в КХЛ, ви так і не дотягли, обмежившись виступами за клуб МХЛ «Омські Яструби».

а кому нужно это политическое говно кхл?))) странный какойто вопрос)))видимо с 69 задавал))

Зборів не проходив, а самостійно відновити кондиції вельми складно.

забудь про пережитки совдепии ..какие сборы?украина это канада .игроки сами себя поддерживают в форме .снимают вместе лед,тренируются .профессионал должен в любое время суток брать клюшку и играть
ого сколько читать)) ну почитаю)))