Київський Палац спорту часто потрапляє у центр уваги прихильників різних видів спорту. Бувають і незадоволені, якщо їхньої події немає на головній критій арені країни. У 2005-му були незадоволені баскетболісти. Організувати єврокубковий Фінал чотирьох їм не дозволив тоді фінал музичного конкурсу Євробачення. Щороку незадоволені й хокейні фанати. Є й інші нарікання спортивних людей на адресу музичних та виставкових заходів у Палаці спорту. Однак, попри це столична арена залишається головним спортивним центром країни під дахом. «Хрещатик» поговорив з директором ЗАТ «Київський Палац спорту» Віктором Ткаченком, аби донести до спортивної громадськості факти та цифри, які відображають діяльність цієї унікальної споруди.

— Навколо вашої споруди не бракує бурхливих подій, коли зіштовхуються бажання представників різних сфер орендувати арену. І ви, на думку спортивних уболівальників, завжди повинні йти їм назустріч. Чи так це?
— Розпочати потрібно з історії. Нашу арену ввели в дію у 1960-му, як багатофункціональну та універсальну. Тобто, наступного року ми святкуватимемо наш 50-річний ювілей. До 1989 року палац отримував дотацiї з бюджету. У 1989—1992 роках ми перебували на госпрозрахунку, а потім цілісний комплекс Палацу спорту взяли в оренду, підписавши угоду з Фондом держмайна. На сьогодні її термін продовжено до 31 грудня 2010 року. При цьому в угоді чітко записано щодо безумовного обов’язку спортивної арени виконувати замовлення спортивного відомства. Від 1992 року й донині не існувало жодної претензії від профільного держкомітету чи міністерства. У 1996-му в мене був конфлікт із Адміністрацією Президента України, як наслідок — глобально перевіряли Палац спорту. Тоді Держкомспорт очолював Валерій Борзов, який написав великого листа до Адміністрації Президента, що наша споруда повністю відповідає своєму призначенню. Потім нас підтримав ще один керівник цього відомства — Микола Костенко. Наведу статистичні дані використання палацу. У 1992 році в нас було відведено під спортивні заходи 34 дні, концертні — 44, виставкові — 13; прибуток — 114 тисяч доларів. 1993-й: спорт — 71 день, концерти — 16, виставки — 57, прибуток — 23 тисячі. У 1994 році: спорт — 51, концерти — 3, виставки — 73. Концертів стало тоді менше, бо їх прирівняли до ігрового бізнесу з відповідним податком — 70 відсотків. 1995-й: спорт — 66, концерти — 4, виставки — 116, прибуток — 961 тисяча. Така тенденція продовжувалася до початку цього століття при стовідсотковому виконанні спортивних замовлень. До слова, коли я кажу про спортивні заходи, то не враховую дні тренувань спортсменів. У наших фінансових показниках стався негативний злам у 2001— 2002 роках, коли один за одним відкрилися нові виставкові центри. Тобто, з прибуткової структури ми перетворилися на збиткову.

— І все одно у суспільстві поширюється думка: всі проблеми з різними збігами та неспроможністю домовитися від того, що Палац спорту перебуває не в державному управлінні, а в оренді.
— Я переконаний, що державі це вигідно. А тепер, коли через кризу з бюджету скорочують витрати на спорт, можна лише гадати, де б опинилася й наша споруда. У когось є сподівання, що в разі виведення палацу з оренди держава знайде кожного року 2,5—3 мільйони доларів на утримання й розвиток Палацу спорту. Йдеться саме про таку чималу суму, бо, на жаль, наша арена — енерговитратна, нині таких уже не будують. Водночас будівництво нового залу для ігрових видів спорту на 4—5 тисяч глядачів із усією сучасною інфраструктурою обійдеться у 2,5—3 мільйони, а хокейного палацу на таку ж аудиторію — у 5 мільйонів доларів. Це за умови, якщо не красти гроші під час будівництва. Постає вибір, що вигідніше державі, спортсменам і нам усім: витратити за три роки 7,5 мільйона на утримання цієї споруди чи побудувати дві сучасні арени за 8—9 місяців? Ми ж, утримуючи Палац спорту в оренді, позбавляємо державний бюджет навантаження! Той, хто нам дорікає за виставкові заходи, повинен зрозуміти, що це й є виходом для виконання палацом своїх функцій для спорту. Наведу приклад: у 2000-му ми мали валовий дохід 16 мільйонів гривень, і з них виставки, які проводяться лише у фойє першого та другого поверхів принесли понад 10 мільйонів! А з цієї суми тоді були такі витрати: виробничі — 3,4 мільйона гривень, платежі у бюджет — 5,8 мільйона, фонд оплати праці — 0,75 мільйона. А ще займалися будівництвом, капітальним та поточним ремонтами та придбанням основних засобів. У нас оновлено крісла в секторах, а найголовніше — ми оновили застарілу і вибухонебезпечну морозильну систему для створення штучного льоду.

— Шанувальники хокею після удосконалення системи підготовки ковзанки сподівалися, що тепер “Сокіл” та хокей будуть частішими гостями Палацу спорту, але...
— Наш колектив із понад 170 чоловік й сам більш ніж прихильно ставиться до хокею, більшість із них уболівальники та професіонали своєї справи з величезним стажем. Не все залежить від нас. Ось бачите, скільки вікон у календарі на рік було зарезервовано за “Соколом”, але тепер ці дні стали вільними. Лише з фінансових міркувань, а не з нашої примхи, “Сокіл” відмовився грати у Палаці спорту, а обрав Бровари.

— Коня та трепетну лань важко поєднати — це ваш улюблений афоризм. Чи актуально це нині?
— Не можна бути праведником однієї віри, й не стати грішником для усіх інших. Можна занадто полюбити хокей, але стати ворогом для прихильників баскетболу, гімнастики чи ще якогось виду спорту.

— Чи можуть побудувати ще одну таку універсальну арену?
— Наша універсальність є унікальною саме тому, що тепер такі споруди не будують. Віддають перевагу легким конструкціям із обмеженим напрямком. За ті кошти, які вклали свого часу в Палац спорту, сьогодні можна було б побудувати кілька критих арен на 10 тисяч глядачів тільки для хокею чи ігрових видів спорту.

— Яке найбільше останнє досягнення Палацу спорту?
— Ми капітально відремонтували найболючіше місце — хокейне поле. Замінили 18 кілометрів старих труб влітку за 2,5 місяці. Тепер замінимо обладнання. Старе нас уже не влаштовує. Образно кажучи, ми сидимо на бочці з бензином та куримо. Міністерство підтримало наше звернення щодо заміни холодильного обладнання. Гроші ми знаходимо для цього. Я впевнений на 90 відсотків, що зробимо це до вересня 2009 року. Нас дещо затримує Фонд держмайна. Коли з’явиться сучасна холодильна апаратура, ми менше витрачатимемо часу на заморожування та розморожування льоду. При цьому зекономимо 80 відсотків електроенергії, яку витрачаємо на це сьогодні. Найближчим часом змінимо в кількох секторах сидіння. А в партері на концертах розташовуватиметься конструкція у формі амфітеатру. У всьому Палаці спорту сидіння не замінюватимемо. Дерев’яні практичніші, ніж пластикові, бо вони мають антивандальне виконання.

— Найбільшою проблемою для вас часто стає “накладання” різних за суттю подій.
— Я часто наголошую на цьому. У нас є події, без яких Київ важко уже уявити. Це й Міжнародний бійцівський турнір, це й Кубок Дерюгіних із художньої гімнастики чи “Кубок Турчина” з жіночого гандболу, який, щоправда, минулого року забрала з календаря і Палацу федерація з цього виду спорту. У нас стабільно є боксерські турніри, льодові передноворічні шоу за участю видатних фігуристів тощо. З цим ніколи не виникає проблем, бо це традиційно і заздалегідь замовлено. Колись у нас ледь не співпали в березні турнір гімнасток, льодове шоу від олімпійського чемпіона Євгена Плющенка та важливі хокейні матчі. Того разу, на щастя, ми встигали заморозити лід після турніру грацій, але інколи доводиться обирати одну з двох подій. Коли замовлення з протилежними напрямками використання палацу збігаються день у день — це свідчить про відсутність скоординованості у відповідних відомствах. У “сусідні” дні важко проводити хокей, баскетбол та фехтування. Наш зал є універсальною спорудою — можемо приймати змагання з 24 видів спорту. Навіть більше, бо зростає кількість єдиноборств.

— Чи залишилася проблема своєчасного інформування про спортивні заходи?
— Сьогодні з цим стало трохи легше. У Міністерстві зрозуміли, що планувати календар потрібно на тривалий час. Раніше дуже часто змінювалося керівництво. За роки незалежності було вже 10 (!) таких ротацій. Стільки ж разів змінювали не лише керівництво спортивного відомства, а й провідних фахівців. За всі післявоєнні роки було лише 8 змін керівництва та реорганізацій. Сьогодні проблем майже не виникає. Не наша провина, що за останні роки в столиці, попри потребу і бажання, не побудовано жодної спортивної споруди. Для нас спортивні заходи надзвичайно збиткові. Ми їх проводимо за собівартістю. Проведення лише спортивних заходів не дозволило б нам розвиватися та удосконалювати структурно-технічні можливості. Це ми робимо за рахунок концертних та інших заходів, які відбуваються у вільний від спортивних подій час. За концерти орендарі сплачують удвічі більше. А ми виконуємо свої зобов’язання, коли першочергово реалізовуємо держзамовлення спортивного відомства.

Володимир Коваленко (Хрещатик, 13.03.2009)

Володимир Коваленко