«Донбас» знову чемпіон. Перемогу команди Олега Микульчика варто визнати абсолютно справедливою. Реалії такі, що перед поєдинком, який виявився заключним у фінальній серії, у «Сокола» не залишилося ні сил, ні резервів. На побиття хокейне кияни в останньому матчі фіналу мали єдиний контраргумент – перевагу в протистоянні бійцівському

.

Нескоренні

Власне, гравці «Донбаса» самі спровокували грубість суперників не дуже хокейною поведінкою. Розпочалося все ще з п’ятого матчу в Броварах, коли Ільшат Іхаков картинно впав після легкого поруху руки Сергія Климентьєва. Як мовиться, Мілевський відпочиває. В шостій же грі в Донецьку спостерігався цілий каскад симуляцій. «Локомотивом» знову виступив Ісхаков, а останньою краплею стала поведінка ще одного росіянина Олексія Шагова в третьому періоді. Олексій, відчуши на собі ключку Андрія Ніколішина, пірнув, наче Андрій Шевченко в перші місяці кар’єри в італійській Серії А. Далі Шагов скорчився від «страшенного болю», чим довів Ніколішина до люті. Свою злість Андрій виплеснув вже за мить, коли в першому кулачному протистоянні зійшлися колишні однокласники Костянтин Касянчук і Дмитро Толкунов. Киянин теперішній повалив киянина колишнього на лід й почав лупцювати, а Шагов, іґноруючи правила хокейних боїв, поліз в це протистояння третім. Ось тоді Ніколішин й не витримав і накинувся на земляка з усією несамовитістю.



Втім, найефектніший бій фінального вечора на льоду донецької «Дружби» виграв ще один киянин Сергій Харченко. Він кмітливо пробив росіянина Павла Бойченка в плече, після чого той впав обличчям на лід. Крові було багато. Мабуть, інакше не можна, бо внутрішня напруга всіх шести матчів була надто високою. Відчувалося, що гравці іноді себе сильно стримували, аби не виплеснути емоцій. Втім, під загрозою матч-штрафу брали себе в руки. А Харченка взагалі варто визнати одним з найефектніших гравців чемпіонату-2011/12. Не тільки за бої, а й за шайбу, закинуту Сергієм в четвертому матчі фінальної серії, коли киянин продерся з правого краю до воріт, прокинувши шайбу між ніг оборонцеві й воротареві суперника. А ще один ефектний файт Харченко провів у регулярному чемпіонаті, коли, наче майстерний борець-вільник, захопленням ноги повалив на спину беркутівського росіянина Федосєєва.

Нев’янучі

Втім, то хокейна лірика. Повернемовся безпосередньо до гри. «Сокіл» програв чемпіонат, бо в його складі зібрані нехай і більш яскраві, але вікові хокеїсти. Віталію Литвиненку – 42, Валентину Олецькому й В’ячеславу Тимченку – по 40, Андрію Ніколішину вчора виповнилося 39, Вадиму Шахрайчуку і Костянтину Сімчуку – по 37, Сергію Климентьєву, Юрію Лясковському й Олександру Матвійчуку – по 36, стільки ж 30 березня буде Олександру Харитонову, Ігорю Карпенку й Сергію Харченку – по 35. Ці хокеїсти – легенди хокею. Загальний рівень їхньої майстерності дозволив «Соколу» з зовнішньою легкістю виграти регулярний чемпіонат.

Сили старожилів не безмежні. Показовий приклад воротаря збірної Сімчука, котрий провалив перший поєдинок фінальної серії й невдало розпочав другий. Натомість Карпенко, замінивши Костянтина, відіграв у кожному з чотирьох поєдинків відмінно. Підкреслюємо, не тільки в третій зустрічі, виграній «Соколом» 4:0, а й у тих матчах, де кияни поступалися 5:7 і 0:5, вини воротаря голах практично не було. Очевидно, сили Ігор зберіг, бо майже весь сезон, який він почав у «Беркуті», а завершив у «Соколі», досвідчений воротар провів в якості резервіста.

Доки у наставника киян Олександра Годинюка була можливість проводити ротацію, трохи берегти лідерів з суперниками більш слабкими, вікові гравці зберігали свіжість. Однак в плей-офф сильно не поекономишся. Це довів навіть поєдинок з четвертою командою країни – київським «Компаньоном». Перших два матчі «Сокіл» виграв, але коли через травму випав з обойми автор хет-трика в першій грі Андрій Ніколішин, з’явилися проблеми. Годинюку довелося перекроювати першу ланку й виставляти поряд з Костянтином Касянчуком та Олександром Яковенком то Вадима Шахрайчука, то Микиту Смирнова, то Валентина Олецького. Звісно, що Ніколішина повноцінно замінити не вдалося. Довелося брати команду Олександра Сеуканда її ж зброєю – бійцівськими якостями.

«Сокіл» виграв серію в «Компаньона» 4:2, витративши для виходу до фіналу два зайвих матчі. Може, саме вони й вилізли команді Годинюка боком в шостому двобої проти «Донбасу»? За підсумками цього поєдинку тренера киян критикують за те, що він обрав надто обережну тактику. Можливо. Але Годинюк, безперечно, знав стан своїх гравців краще, ніж ті, хто йому дорікає. Й, відштовхуючись від нього, опирався на оборонний варіант гри.

Загалом «Сокіл» провів гарний сезон, за який не може бути соромно ні Годинюку, ні його підопічним. Без помилок й окремих провалів не обійшлося, але загалом команда проодемонструвала свій максимум й вийшла з того безнадійного стану, в якому перебувала ще рік тому під керівництвом Олександра Сеуканда. «Сокіл» вже не «більше мерлий, ніж живий» і навіть не «більше живий, ніж мерлиий». «Сокіл» живе. І якщо в наступному сезоні допустить менше промахів з комплектацією, то матиме шанс перервати дворічну гегемонію «Донбасу».

Стабільні

В Донецьку зібрані молодші хокеїсти, яким такі навантаження переносити легше. Щоправда, визначальним у стартових матчах серії став все ж не цей суб’єктивний фактор, а вміння донеччан зіграти тактично гнучко. Якщо не враховувати помилок воротаря «Сокола» Сімчука, то спершу ефективним виявився контратакувальний варіант гри «Донбаса». Микульчик обрав чеський оборонний стиль з щільною опікою поруч з власними воротами й проникаючими передачами вперед, з надією на швидкість й індивідуальну майстерність нападників. Оборонялися донеччани надійно, а мобільна перша ланка зі швидкими форвардами Андрієм Міхновим, Павлом Бойченком та Євгеном Пастухом задумки тренера матеріалізувала.
Другий визначальний фактор – вміння донбасівців грати у більшості. В перших матчах вони надзвичайно легко «прописувалися» у зоні суперника й реалізовували чисельну перевагу ретельно, бережно, з високою ефективністю. Натомість «Сокіл» в перших поєдинках у більшості мав проблеми навіть з входженням до зони, не говорячи вже про осаду воріт опонента.

В третьому поєдинку Годинюк змінив стратегію й «Сокіл» почав діяти обережніше, витягуючи суперника з його половини й намагаючись проникнути в звільнені зони. До певної міри, така тактика почала давати результат. Але Микульчик відповів випробуваним ще в другому поєдинку варіантом, виставляючи проти провідної ланки «Сокола» Касянчук – Ніколішин – Яковенко свою номінально другу трійку Аверкін – Анікеєв – Бондарєв. Останні краще обороняються й відповідно більше концентрувалися на стримуванні лідерів суперника. Натомість провідна ланка Міхнов – Бойченко – Пастух орієнтувалася на атаку.

Джокери

Зрештою, нема сумніву, що до шостого поєдинку команди добре призвичаїлися одна до одної й навіть за умови, що гравці «Сокола» більше втомилися, вони були здатні вирівняти ситуацію за рахунок індивідуальної майстерності, командної дисципліни й бійцівських якостей. Особливо з урахуванням, що втома позначалася й на грі «Донбасу» й кінцівка п’ятої гри серії це продемонструвала доволі чітко.

Однак в донеччан за пазухою було кілька козирів в вигляді за заявлених для участі в чемпіонаті Професійної хокейної ліги гравців першої команди. Окремі виступають за український варіант «Донбасу» вже давно й стали його складовою. Мова про нападника Андрія Міхнова, оборонців Олександра Победоносцева й Дмитра Толкунова. Олексій Шагов приєднався до команди під час плей-офф. Але головні бойові одиниці залишалися в резерві. Благо, «Донбас» Олександра Куликова легко здолав альметьєвський «Нєфтянік» у чвертьфінальній серії плей-офф чемпіонату Вищої хокейної ліги Росії й повернувся додому якраз за дві доби до шостого матчу проти «Сокола».

Як і очікувалося, місце у воротах зайняв Степан Горячевських. Білорус набрав фантастичну форму й відіграв «на нуль» три поспіль матчі в плей-офф ВХЛ, що є видатним показником. Крім того, Горячевських є давнім спеціалістом по «Соколу». Достатньо пригадати сезон-2004/05, коли кияни боролися за перше місце в регулярному чемпіонаті Білорусі з мінською «Юністю» Степана. Воротар три з чотирьох матчів проти основного суперника відіграв насухо й найперше завдяки надійній грі голкіпера команда Захарова чотири рази перемогла підопічних Сеуканда. Сезон-2010/11 Горячевських починав у білоруському «Шиннику», команді відверто слабкій. Однак і в її воротах Степан примудрився відіграти поєдинок з «Соколом» «на нуль»! В кінці того сезону була фінальна серія проти «Сокола» вже в складі «Донбасу» й там Горячевських знову видав «шот-аут»! Тепер нова гра й новий сухий матч – шостий поєдинок «Донбас» завершив 5:0 завдяки дуже надійній грі воротаря.

В полі ж у складі донеччан діяла роками зіграна ще з часів виступів за білоруські «Хімволокно» і «Юність», а також за збірну України зв’язка Олександр Матерухін – Олег Шафаренко. В трійку до українців Микульчик поставив Вадима Аверкіна. Спільну мову з досвідченим росіянином Олександр і Олег знайшли нехай і не повноцінно, але користь команді принесли. Про що свідчить бодай друга шайба на початку третього періоду у виконанні Матерухіна.

Власне, вихід на лід кількох представників основи виявився визначальним у тотальній перевазі «Донбаса» в шостій грі серії й приніс підопічним Олега Микульчика закономірну перемогу. Втім, був у складі донеччан інший – але вже постійний – джокер. Російський нападник Євген Кокшаров зазвичай діяв у четвертій, найчастіше, експериментальній ланці. Й у ній, виходячи на майданчик проти третього-четвертого квінтету суперника, проявив себе блискуче. У плей-офф Юрій відзначився трьома хет-триками. Перший він зробив ще у півфінальній серії проти «Беркута». Причому одну з шайб Кокшаров закинув, обігравши чотирьох гравців команди соперника відразу! «Соколу» Юрій забивав по три голи у четвертому й шостому матчах фіналу. Причому у вирішальному поєдинку Юрій діяв вже у другій ланці, поряд з Анікеєвим та Бондарєвим. Не дивно, що саме Кокшарова організатори назвали найціннішим гравцем серії плей-офф чемпіонату ПХЛ.

Іван Вербицький, «Обозреватель»
Фото: Илья Хохлов